Напевно, це досить примітивно і вже точно – не надто раціонально з практичної точки зору, але я маю звичку послуговуватися в оцінці людей фізіогномікою – методом визначення типу особи, її духовних якостей на підставі аналізу зовнішніх рис обличчя і його виразу. І хоча сучасна психологія вважає цей метод класичним прикладом псевдонауки, в багатьох випадках він доводить свою обґрунтованість.

Інтелігента в окулярах із замріяним виразом обличчя навряд чи можна уявити ватажком бригади рекетирів (хоча всяке трапляється), а суб’єкта з важкою щелепою, вузьким чолом і специфічним лексиконом – професором літературознавства. Це ж стосується і політиків. До декого апріорі відчуваєш симпатію, не надто вникаючи у його аргументи; інший же підсвідомо викликає антипатію ще до того, як відкриє рот. Ну, а як уже відкриє, та ще й смаковито плюне в когось із колег, то хоч стій, хоч падай…

Отож, виходячи з тої ж фізіогноміки, особисто у мене чомусь викликають довіру такі представники нашого політикуму, як Валентин Наливайченко, Віктор Чумак, Віталій Шабунін, Дмитро Добродомов, Андрій Іллєнко, Олег Мусій і, напевно, Леонід Ємець. Можна б, з деякими застереженнями, додати до цього переліку і Міхеїла Саакашвілі. Одразу хочу зазначити, що не маю жодного наміру робити названим діячам зайву політичну рекламу. Свідомо також не згадую жодну з жінок-депутаток саме через вроджену звичку більшості представниць прекрасної статі дурити і вішати локшину на вуха з чарівною посмішкою.

Названі мною політики належать до різних партій, і їхнє поєднання в одній команді являло б собою яскравий зразок політичної еклектики. Мені ж цікаво інше, а саме: як швидко учасники такого віртуального союзу почали б, за милою українською звичкою, чвари і гризню між собою? Адже обов’язково почали б – це ж наше «залізне» правило, і надто багато прикладів цього маємо в новітній українській історії. Подібне у нас виникає завжди, коли  хтось відчуває ущемлення своїх інтересів, або ж політичного престижу. Отоді вся патріотично-народолюбива риторика одразу відступає на задній план, а на авансцені з’являється уособлення ображеного гонору з усім набором зовнішніх ознак – саме підходящий матеріал для психологічних екзерсисів послідовника фізіогноміки.

Ігор Дуда