Великобританія, ледь-ледь впоравшись з хвилею нового штаму коронавірусу свого ж, британського походження, знову поринула у смуток: незадовго до свого  100-річчя помер чоловік королеви Єлизавети – принц Філіп, герцог Единбургський. Те, що його смерть (попри свою явно не раптовість і не передчасність) по-справжньому засмутила, сумнівів не викликає. Одразу ж після сповіщення про смерть принца біля Віндзорського замку, де Філіп провів останні тижні життя, почали збиратися люди. А до Букінгемського палацу мешканці Лондона приносять  квіти і листівки. Багато хто каже, що принц Філіп був опорою не лише для королеви, а й для всієї країни. Як заявив прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон, принц був джерелом натхнення для багатьох молодих людей. Він також нагадав, що  герцог Единбургський був одним з останніх ветеранів, які воювали під час Другої світової війни. А архієпископ Кентерберійський  заявив, що герцог завжди ставив інтереси інших людей понад своїми власними і такою своєю поведінкою подавав видатний приклад християнського служіння.

На останньому моменті зупинюся більш детально і, так би мовити, спроектувавши його на наші українські реалії. Те, що британська еліта виховувалася століттями і внаслідок отого самого виховання твердо засвоїла принцип “Noblesse oblige” (“Благородне походження зобов’язує”), загальновідомо. Внуків герцога Единбургського – принців Вільяма і Гаррі – капрали у воєнній академії муштрували як простих смертних, а потім афганські таліби, проти яких успішно воював рудоволосий Гаррі, дуже хотіли “вполювати” його. Представники так званої української “еліти” в переважній більшості  не мають у своєму генетичному коді отого благородства, яке зобов’язує, і навіть елементарних хороших манер поведінки, які передаються від покоління до покоління. А ідея ставити інтереси інших людей над своїми власними їм може видатися дурнуватою до повного глупства – не для того вони видиралися по чиїхось спинах і головах, щоб зважати на інтереси тих, хто виявився менш щасливим і бовтається внизу…Тому коли проб’є їхній час (всі там будемо), не зовсім впевнений, що до їхніх маєтків нестимуть квіти і листівки. Можливо, потім у підручниках історії міфологізують і возведуть у сан праведників, як це в нас заведено. Але зараз спробуйте назвати когось з наших політиків, за яким щиро сумуватиме вся нація. Гострий на язик український люд наразі здебільшого воліє приклеювати до них алегоричні прізвиська. Можливо, й не дуже злобливі, але… відчуйте різницю між ними і щирою симпатією та любов’ю ще за життя…