У західному світі, до якого ми щосили прагнемо, є чимало речей, які для нас просто незбагненні. Особливо ті з них, що стосуються життя “сильних світу цього”. Зокрема, такої делікатної справи, як відповідальності за свої вчинки…

Саме цього дня 20 років тому, 12 лютого 1999 р. Сенат США більшістю голосів відхилив імпічмент президента Білла Клінтона. Через що ж ця серйозна загроза нависла над лідером наймогутнішої країни  світу? Може, він продав якусь новітню військову технологію своєму другові Борису Єльцину, над п’яними витівками якого, бувало, від душі сміявся? Ні. Тоді, може, виявив неприпустиму м’якість до ісламської загрози і гальмував зусилля ЦРУ з її нейтралізації? Теж ні – 42-й President of the United States без вагань наказував бомбувати бази терористів, а заразом – і територію колишньої Югославії. То, може, він, як  один з його попередників у Білому домі – Річард Ніксон – вляпався в якийсь новіший варіант “Уотергейту”? Теж ні. Хоча в історію, що призвела до самої можливості його імпічменту, Клінтон таки справді вляпався. І назвали її, за аналогію з уже згаданим “Уотергейтом” – “Monicagate”. або ж – “Sexgate”.

Якби Білл знав, чим обернеться для нього невинна, на перший погляд, любовна інтрижка із звабливою, наче дозріла вишенька, практиканткою Монікою Левінскі, він, не виключено, погодився б прийняти целібат. Або ж вживав би ударні дози брому, щоб вгамувати хтиві пориви. Але – сталося те, що сталося. І довелося йому опісля спостерігати, як уся Америка уважно слухає біля телеекрана розповіді про походження плям на сукні місс Левінскі, а також про  особливості будови його “чоловічої гордості”. А далі – пояснення свого адвоката про те, що ці інтимні анатомічні описи до його клієнта відношення не мають – у нього, мовляв, усе побудовано інакше… Велелюбний  Білл відбріхувався  як міг, і саме це, врешті-решт, йому й поставили у вину – лжесвідчення під присягою. Такий гріх для американців – з розряду особливо тяжких, і загроза ганебного імпічменту стала для Клінтона цілком реальною. Врешті-решт, він розвів руками, заявив, що далі виправдовуватися не буде і віддав свою політичну долю в руки Палати Представників. Остання виявилася поблажливою, і свій другий  термін  у Білому домі Вільям Джефферсон Клінтон відбув сповна…

Справді, у західному світі, до якого ми так прагнемо, що аж пищимо,  є чимало речей, які для нас просто незбагненні. Зокрема, там навіть перші особи знають межі своїх можливостей і переважно дотримуються їх. До цього їх змушує етика влади і спрямований на них потужний прожектор громадського контролю. Чи міг би той же Клінтон домогтися, щоб об’єкт його раптового статевого потягу менше патякала на публіці, а якщо вже й відкривала рота, то говорила те, що йому вигідно? Якщо виходити з наших морально-етичних установок і з нашої життєвої практики, то цілком міг.

От у рідній Америці в нього це не вийшло…

Ігор Дуда