Ірина Козюпа поговорила з капітаном збірної України, який служить у Нацгвардії.

У лютому Дмитро Підручний представляв Україну на Олімпіаді в Пекіні. А тепер захищає країну від російської агресії в лавах Національної гвардії, пише Трибуна.

«Я виступав за Нацгвардію. Зі мною ще Христина Дмитренко та Олена Білосюк. Частина наших біатлоністів виступали за ЗСУ. З початку війни нас всіх розкидали по частинах. Ми зараз несемо службу як військовослужбовці за контрактом. Підтримуємо зв’язок, знаю, хто де перебуває. Сьогодні я на службі, але є трохи часу для відпочинку», – розповідає Дмитро.

«В Пекіні не було стабільності, що завадило поборотися за медалі»

– Давайте повернемось в довоєнний час. Як оціните результати збірної України з біатлону на Олімпіаді?

– Якщо говорити загалом, то виступ був незадовільним. Думаю, що всі очікували як від команди, так і від спортсменів вищих результатів. Але якщо виходити з можливостей, які у нас були, то результати вийшли відносно непогані. Хоча не медальні і потраплянь в топ-10 було дуже мало.

Якщо говорити про свої результати, то виступав стабільно – кілька разів був 13-м, 18-м в індивідуальній гонці. Для мене це досить високий результат – вище 20-го місця я не піднімався до Олімпіади в індивідуалці. Для Кубку світу це були б непогані виступи, а для ОІ вони незадовільні.

– Розбиралися у причинах?

– З тренером не було часу аналізувати, бо сезон в нас обірвався передчасно. І зараз зовсім не до того. Тому скажу свою суб’єктивну думку.

Можливо, ми десь допускали якісь помилки при підготовці до Олімпіади, десь недопрацювали, не так підійшли чи не так відреагували на ті умови, які були в Китаї. Я з себе не знімаю відповідальності за результат. Мої недопрацювання також можуть бути – особливо це стосується стрільби. В Пекіні не було стабільності, що завадило поборотися за медалі, як в особистих гонках, так і в естафетах.

А загалом наші результати в сезоні і на Олімпіаді – це збіг декількох факторів і комплексна проблема. Починаючи з того, що в Україні на місцях у нас немає можливостей нормально проводити тренування. Це також має великий вплив і з кожним роком можемо побачити, що результати погіршуються, а молоді стає все менше.

Якщо я не помиляюся, то на останньому чемпіонаті України серед юніорів стартувало 14 спортсменів. Уявіть, наскільки це мала цифра і скільки з них зможе дійти до дорослого рівня. Це проблема системи, яка зараз є в федерації. Як наслідок, зміна поколінь не відбувається, тренується мало дітей, а в регіонах біатлон практично не розвивається. Це все впливає і на результати збірної України також.

Проблеми намагалися вирішити натуралізацією. Маємо надію, вона більше не буде відбуватися про що і заявили публічно.

– Чому у чоловічому біатлоні відбулася зміна поколінь, а в жіночому – ні?

– Після 2018 року у чоловічій команді не залишилося жодного натуралізованого спортсмена. Це дало змогу підтягнутися таким молодим біатлоністам, як Дудченко, Цимбал, Лесюк. Той же Ткаленко вийшов на вищий рівень і почав стабільніше виступати на Кубку світу.

А в жіночій команді намагалися підстрахуватися натуралізованими спортсменками, які не показували відповідних результатів. Це призвело до того, що на даний момент зміна поколінь не відбувається, молоді біатлоністки не бачать перспектив і завершують кар’єри. У жіночій збірній відсутність зміни поколінь – це більша проблема, тому федерація активніше займалася натуралізацією. У чоловічому біатлоні трохи вища конкуренція в Україні, тому зараз не так легко знайти спортсменів, які б хотіли покинути свої країни і перейти до нас.

Але не думайте, що таких спроб не було. Два роки тому до нас приїжджав один спортсмен. Не буду називати його прізвище. Його вважали молодим і перспективним, хоча ми з ним однолітки. Він біг декілька контрольних гонок з нами. Щоб ви розуміли, він програвав одному з наших найслабших юніорів по 15-20 секунд на двох кілометрах.

І все одно його бачили відразу у першій команді. Не знаю, кому вистачило розуму його не взяти – ФБУ чи йому самому поїхати і не повернутися. Маю надію, що все-таки наше керівництво від нього відмовилось.

– Він був з Росії?

– Так, звичайно. А звідки ще?

– Чому українським юніоркам так непросто дається перехід на дорослий рівень?

– На мою думку це також комплексна проблема. Конкуренція в команді не така висока, що також впливає на мотивацію. Але тут потрібен глибший аналіз по кожній спортсменці – хто чим займається, хто як тренується і в кого яка мотивація.

Наші молоді дівчата також бачать, що вони стають не настільки потрібними. А при плюс-мінус однакових показниках та результатах пріоритет віддають натуралізованим спортсменкам. Для них створюють кращі умови. Проблем з інвентарем у них також ніколи не виникає. У підсумку, наші спортсменки розчаровуються. І я їх чудово розумію.

Мене зовсім не здивувало, що багато спортсменів висловилися проти натуралізації і відреагували на те, що президент федерації сказав не зовсім правду про перебування натуралізованих спортсменок в Україні. Спортсмени просто перестали боятися і почали говорити те, що ми чуємо останні тижні в медіа.

Якщо змін в українському біатлоні зараз не відбудеться, то ми дійдемо до того, що через декілька років про біатлон можуть забути. Це дуже захопливий вид спорту, у нас багато етапів Кубку світу за сезон і вболівальники стежать за біатлоном. А якщо в національної команди не буде результатів, не відбудеться зміни поколінь, молодь не підтягнеться до відносно непоганих результатів, то ми просто пропадемо з медійного простору.

Справа навіть не в тому, що зменшиться фінансування. Просто не буде кому виступати і цим все завершиться.

«Замість виборів хочуть продовжити повноваження Бринзака та президії. Це відверта брехня»

– Ви написали: «І знову брехня» після слів Бринзака про виїзд натуралізованих росіянок в РФ. У цієї історії був розвиток?

– Іде війна, а президент ФБУ відверто сказав неправду. І вважає, що це все було нормально. Медіа все розклали по пунктах, і кілька спортсменів вже неодноразово заявляли, про що він говорив неправду в хронології подій.

Тепер починаються якісь звинувачення, що спортсмени організовано це все зробили, щоб повстати проти нього. А якщо розібратися, то все почалося з цього інтерв’ю. Якби не прозвучало від Володимира Михайловича таке пояснення про перебування та подальший переїзд окремих спортсменів, то такої б реакції наших спортсменів, впевнений, не було.

– Сайт Kamp-Sport видав інсайд, що Бринзак не братиме участі у виборах президента ФБУ. Вірите, що так і буде?

– Все так і могло б бути до інформації, яка з’явилася в соцмережах щодо проведення засідання президії ФБУ та прийнятих на ній рішень. Він багатьом телефонував, говорив тренерам і спортсменам, що не буде йти на вибори. Але ніхто цього від нього і не вимагав. Всі просто хотіли правди, справедливих умов і чесних правил гри як для українських спортсменів, так і для натуралізованих.

18 травня 2022 року за статутом ФБУ мала б відбутися звітно-виборча конференція. Делегати мали б обирати на новий строк керівні органи – президента, президію та ін. Зараз президія наплювала на статут ФБУ і, не маючи таких повноважень, прийняла рішення не проводити конференцію. Мотивували це рішення воєнним станом, відсутністю можливості проведення реєстрації зміни керівництва в юстиції та перемогою здорового глузду. Замість виборів хочуть продовжити повноваження Бринзака та президії. Це відверта брехня.

Навіть не потрібно бути юристом, щоб прочитати необхідну інформацію на сайті юстиції чи отримати консультацію на гарячій лінія, що я і зробив. Юстиція працює, доступ до реєстру є і всі зміни, навіть керівника і статуту, можна провести. Я не юрист, але те що я можу прокоментувати щодо рішень президії ФБУ, – порушення статуту федерації. Такі рішення може приймати тільки звітно-виборча конференція – тобто, делегати з регіонів. Перелік досить великий – може назбиратися близько 70 людей. Думаю, звітно-виборчу конференцію можна було б організувати в онлайн-режимі, як це робить більшість в нашій країні.

Президент Зеленський неодноразово наполягав на тому, що країна повинна почати працювати і відновлювати роботу. Тому всі закиди на тему, що федерація зараз не може працювати в такому режимі, це все відверта маніпуляція.

Думаю, Бринзак під тиском спортсменів, впоров гарячку, коли сказав, що більше не буде балотуватися. Зараз він зрозумів, що у нього немає потрібного йому кандидата, якому він може передати повноваження. Тому вирішили просто не проводити конференцію. Ще раз наголошую, що це рішення президії, на мою думку, є незаконним.

– Кого ви бачите кандидатами на посаду президента ФБУ?

– Скажу відверто – мені пропонували взяти участь у виборах 2022 року. Буквально кілька днів тому я прийняв для себе рішення погодитись на висунення моєї кандидатури на цю посаду. Сам я цього зробити не можу, оскільки тільки члени ФБУ, місцеві осередки, подають кандидатуру для розгляду на конференції.

Спілкувався на цю тему з багатьма спортсменами. Не всі, але більшість підтримують мене. Я розумію, що біатлоністи не голосують. Комітет спортсменів має лише два голоси. Але для мене було важливо почути їхню думку – спортсмени дійсно хочуть зараз змін.

Ще раз підкреслю, що я вирішив спробувати висунути свою кандидатуру буквально кілька днів тому. Питання навіть не в тому, виграю я чи ні. ФБУ – це не чиясь власність, а громадська організація. Якщо якась обласна федерація хоче висунути умовного Підручного чи будь-якого іншого кандидата, то вона має на це право.

Всі ці слова Володимира Михайловича про те, що він готовий передати комусь владу є некоректними. На мою думку його обов’язок як президента організувати демократичні вибори, а кого виберуть представники регіонів, то це вже інше питання. Я сподіваюся, що все ж таки це відбудеться згідно із статутом федерації і чинним законодавством. І буде не один бажаючий взяти участь у цих виборах, щоб змінювати біатлон на краще.

– У вас вже є розуміння, яким ви хочете бачити український біатлон?

– Чіткими планами я зараз ділитися не буду. Програма розвитку біатлону не пишеться за одну ніч. Це робота цілої команди, яку я зараз збираю. Вже є певні люди, які готові допомагати і розвивати наш вид спорту. Прізвищ без їхньої згоди я також називати поки не буду.

Федерація повинна працювати, як команда. Рішення має приймати не одна людина, а колегіально. Президент ФБУ – обличчя організації і той, хто затверджує ключові рішення. Федерацію можна порівняти з парламентсько-президентською республікою, де парламент приймає закони, а президент має право підписати чи ветувати. Ми теж так маємо працювати, але зараз так не відбувається.

Зараз у більшості випадків рішення приймаються одноосібно, що почало шкодити біатлону. Я неодноразово спілкувався з тренерами, які говорили: «Таке враження, що просто не існуємо для федерації». Думаю, будь-який кандидат, який прийме рішення балотуватися на пост президента ФБУ, повинен розробити дорожню карту розвитку біатлону в Україні. Тільки таким шляхом ми зможемо відновити роботу в регіонах, залучити нових спортсменів та молодь до занять біатлоном.

Але скажу відверто – навіть якщо ми все це зробимо і нам все вдасться хоча б на 50-60%, то реально хороші медальні результати з’являться лише через 4 роки, а то і 6-8 років. Потрібно ще враховувати наслідки війни – наша спортивна база в Чернігові повністю розбомблена, тисячі одиниць інвентарю просто згоріли. Я на власні очі бачив інвентар, який вдалося вивезти звідти. Це просто жах. Його потрібно відновлювати, щоб діти мали хоча б чимось займатися. Від гвинтівок залишились тільки металеві трубки, а все решта згоріло повністю. Тому роботи дуже багато і легко точно не буде.

– Чи означає це, що ви плануєте завершити спортивну кар’єру?

– Про якесь остаточне рішення я зараз не говоритиму. Але на мою думку, треба вміти вчасно піти на хорошій ноті. Якщо все вийде і конференція таки відбудеться, то тоді мені доведеться зробити вибір. Поєднувати я не буду.

– Глобально ви думали про наступний олімпійський цикл?

– Навіть якщо я залишуся на наступний сезон, то перспективи дуже туманні. Від 24 лютого у мене було буквально декілька тренувань. Перший місяць я перебував у казармі і ходив у наряди. Встиг перехворіти на ковід. Не хочу, щоб це виглядало наче я скаржуся, але такі зараз реалії. Останні два тижні у мене з’явився більш-менш нормальний графік.

Відверто скажу, що наразі в активних бойових діях я не задіяний – допомагаю, ходжу в наряди, залучений до патрулювання. Мені навіть важко уявити, в яких умовах і що переживають ті хлопці, які воюють на передовій і борються за нашу з вами свободу.

«Велика заслуга Бринзака також є в тому, що я став чемпіоном світу»

– Дар’я Блашко сказала в інтерв’ю, що не підтримує цей бунт спортсменів. А Дериземля заявив, що до перемоги не доцільно проводити вибори. Чи немає розколу в біатлонному ком’юніті?

– І Андрій Дериземля, і Дар’я Блашко мають право говорить те, що вважають за потрібне. І я в цьому інтерв’ю також висловлюю свою думку. І це так і має бути в демократичній країні – кожен має право вільно висловлювати думки. І це не говорить про розкол у суспільстві, навпаки, говорить про його рівень свободи.

– Валентина Цербе-Несіна жорстко розкритикувала Дериземлю. Яка ваша позицію по цьому конфлікту?

– Знову ж таки це моя суб’єктивна думка. Я не знаю всієї правди. Наскільки я зрозумів з постів Валентини Адамівни, вона просто вимагала від нього пояснень, як він опинився за межами України. Я не засуджую, що він покинув рідне місто чи ще щось. Я не знаю всіх обставин. Але не варто конфліктувати. Можливо, якби він відверто всім пояснив, як покинув країну, то все б стало на свої місця і конфлікт був би вичерпаний.

– Журналісти та фанати часто критикують ФБУ за відсутність структури, мовляв там є Бринзак і все. Як у вас відбувається комунікація та вирішення питань?

– Не хочеться виносити всі деталі нашої роботи. Але якщо ви це бачите, то можливо так воно і є.

– Як ви загалом оціните роботу Бринзака на посаді президента ФБУ?

– Розумію, що Володимир Михайлович дуже багато зробив для українського біатлону. Це був топовий вид спорту багато років. Бринзак став президентом у 1998 році, коли Олена Петрова виграла срібло на Олімпіаді. У нього були такі сильні спортсмени, як сестри Семеренки, Підгрушна, Джима, Дериземля, Сєднєв, Семенов, я та інші.

Він допоміг нам стати на ноги як спортсменам. Я йому багато чим завдячую. Його велика заслуга також є в тому, що я став чемпіоном світу. Не можу сказати, що робота зовсім не робилася, але останні роки щось пішло не так. Ми бачимо це на результатах двох останніх Олімпіад.

«Написали декілька російських біатлоністів з дуже відвертими словами та підтримкою»

– Ви – скромний хлопець, але звернення до братів Фуркадів вийшло дуже потужним. Що змінилось?

– У житті я скромний, особливо з тими людьми, яких не дуже добре знаю. Може пам’єтате, як у 2019 році я виступив із заявою проти російських сервісменів, які в нас працювали. Якщо були якісь глобальні теми, то я ніколи не мовчав. Думаю, за це мене і вибрали капітаном команди. У слушний момент я міг сказати те, що думаю. Те саме стосується братів Фуркадів.

Заява «йдіть за російським кораблем» була дуже пафосна, але це реакція на те, що спочатку вони підтримали нас, а тоді – росіян. Для мене неприйнятна позиція, коли людина сидить однією п’ятою точкою на двох стільцях. Ти або з нами, або з ними. Якщо ти з ними, то це твій вибір. А якщо ти хочеш бути добрим і для нас, і для них, то це не припустимо.

Те саме стосується деяких осіб в нашому біатлоні, які хочуть бути і там, і тут добрими. Під час широкомасштабної війни, коли відбуваються такі жахіття, – це не припустимо. А те, що я почав зараз більше говорити, – дорослішаю, бачу, що можу висловлювати свою думку і її почують. Стараюся більше говорити про свою позицію.

– Спілкувались з Сімоном чи Мартеном після своєї заяви чи обмежились перепискою в коментарях?

– І Сімон, і Мартен намагалися мені довести, що російські спортсмени не вині. А їм пояснив свою позицію, але вони на це якось не особливо відреагували. Сімон ще щось постив, але в мене не було особливо часу вчитуватися в його заяви.

Коли російський гонщик показав нацистське вітання, я скинув це відео Сімону і написав: «Надіюся, ти зрозумієш, чому російські спортсмени заслуговують на дискваліфікацію». Після цього ми більше не спілкувалися.

– Як загалом світове ком’юніті в біатлоні відреагувало на війну в Україні?

– У перші дні війни мені писало дуже багато спортсменів – пропонували свою допомогу. Чимало з них виступили публічно з підтримкою України, а на останніх етапах Кубку світу виступали з нашими прапорами та символікою на одязі. Це було до сліз. Вся біатлонна родина підтримала нас.

Світ пам’ятає про нас. Знаю, що Міжнародна федерація готова підтримати нас навіть в підготовчий період. Можливо, з їхньою допомогою український біатлон зможе швидше відродитися і показувати високі результати.

– Вам написав лише один спортсмен з Росії, який сказав, що йому соромно за те, що робить його країна. Хто це був?

– Не буду називати його прізвище, бо це не правильно стосовно нього. Але я не очікував такого від цієї людини. А після моєї заяви про Фуркада мені ще написали декілька молодих російських біатлоністів з дуже відвертими словами та підтримкою. Дякую їм за це.

Я з ними ніколи не перетинався і ніколи їх не бачив. Вони прямо сказали, що не шкодують про відсторонення від змагань, а російські спортсмени заслуговують на це.

Джерело: Трибуна