“Ага, ось і  перша ластівка”, – подумав, заглянувши в поштову скриньку і виявивши там газетку на  чотири сторінки –  зразок агітаційної продукції  в передчутті майбутніх виборів до місцевих органів влади.

До них ще (чи лише?) три місяці, й черговий кандидат у місцеві достойники вирішив, мабуть, що приспів час детальніше донести до громади свою позицію. Загалом, все як звично, особливої відмінності від екземплярів попередніх кампаній немає: відкрите і чесне обличчя, обіцянка невтомно боротися з нашими давніми болячками: суддівським свавіллям, незаконними забудовами і навіть з корупцією; віддано належне й формуванню національної свідомості та традиційних сімейних цінностей. Ну, і як годиться, згадані незаконні переслідування. За що? Звичайно, за політичні переконання, за що ж ще?!

Я міг би заощадити працю таємничих агітаторів, почепивши на поштовій скриньці прохання не вкидати в неї усілякі агітаційні матеріали. Але знаю, що це марна справа і вже ближче до виборів виявлятиму їх уже під дверима помешкання чи на дверній ручці (сподіваюся, хоч не зранку біля ліжка чи у ванній кімнаті). Я б міг додати, що вже віддавна не вірю НІЯКІЙ агітації, й чим вона крикливіша – тим менша до неї ота довіра. І що апріорі не відчуваю довіри до ЖОДНОГО з кандидатів у місцеві очільники, оскільки їхні справжні (а не для агітпродукції)  мотиви, як на мене, далеко не такі стерильно-чоловіколюбні.  

А ще подумалося: напевно, все-таки доволі непогані перспективи відкриваються з керівного містечкового крісла, якщо охочих всістися в нього назбирається, вочевидь, чимало. А отже, вигрібати агітаційну макулатуру з поштової скриньки доведеться ще довго. Але  хоч ріжте, хоч крайте, але не наважуюся повірити у щирість і благородство спонукань переважної більшості кандидатів у народні обранці. У шалене прагнення увійти до вузького кола «обраних» – вірю. У переслідування власних корисливих інтересів – теж вірю. У отримання своєрідного «кайфу» від сплітання закулісних інтриг – знову ж таки вірю. А от щодо глянцевого плакатного образу безкорисливих слуг громади – даруйте. Багаторічний досвід підказує дещо інше…

Ігор Дуда