Запихаючи в кишеню штанів свіжу носову хустинку, побіжно відзначив, що її квадратна форма зручна для складання. А дещо пізніше виявив, що думка ця прийшла у голову навдивовижу своєчасно: саме цього дня, 23 вересня 1784 р. французький король Людовік XVI видав указ про те, що всі носові хустинки повинні бути квадратними, оскільки шити хустинки овальної форми було невигідно. Так несподіваним чином через 235 років  я у своїх смаках “поручкався” з одним із   французьких монархів…

Указ із формою носових хустинок був далеко не єдиною їхньою законодавчою ініціативою. Інші королі, перед тим як зійти на ешафот або лягти під ніж гільйотини (французи, здається, чи не найбільше з цивілізованих європейських націй полюбляли влаштовувати своїм правителям такі екзекуції) теж прагнули своїми указами поліпшити чи хоча б якось впорядкувати життя своїх підданих. Так, у 1270 р. один з них – судячи зі списку монархів Франції, ще один Людовік – IX, та ще й Святий, видав закон, згідно з яким парижанам заборонялося виливати помиї та нечистоти з верхніх вікон будинків, щоб не облити ними людей, котрі йшли внизу. Т-а-а-к, чомусь думається, що стосовно тодішнього Парижу навряд чи хтось проголошував би патетику на кшталт “Побачити Париж і померти” – охочих прийняти несподіваний душ із нечистот багато б не відшукалося… Або ж цей широко відомий  вираз справдився б цілком буквально: побачив Париж, отримав на свою голову якийсь важкенький і вельми ароматичний présent і – тут таки, на місці віддав Богу душу. Згаданий закон, до речі, виконувався не повсюдно й не поголовно, оскільки ще через 100 років король Карл V (правильніше по-французьки, мабуть, Шарль), та ще й із додаванням Мудрий прийняв новий закон, який таки дозволяв виливати помиї з вікон – за умови, що той, хто виливав їх, тричі прокричав: “Обережно! Виливаю!”. Тих внизу, хто не почув чи ловив гав, рятували лише перуки… А ще цікаво, як було з тими, хто приїхав з інших країв і  мелодійної та співучої французької мови міг не знати. Не інакше як скупавшись декілька разів у помиях, сечі та фекаліях, ретельно бралися за її вивчення… А ще цікаво, чи не можна було б отой досвід Франції з середніх віків якось перенести в наші нинішні тернопільські реалії? Приміром, збирається якийсь дбайливий господар вивезти на поле усіляку органіку і заразом – добряче засмердіти нею місто. Може, варто (і порядно) було б вийти  на Театральний майдан і проголосити (у мікрофон) про такий свій намір. Або ж  – у XXI cтолітті чимало усіляких інформаційних технологій – сповістити про це через усілякі соцмережі, фейсбуки та інстаграми.

Дивись – може, невдовзі й зажили б як у Франції…

Ігор Дуда