Ситуація з COVID-19, згідно з повідомленнями фахівців, останнім часом стала менш напруженою.

Навряд чи клятий вірус втомився тероризувати людей і відступив – швидше за все, набирається сил, продукує нові штами, щоб восени знову піти в наступ. Однак зараз складається враження, що люди відчули полегкість – рівно настільки, щоб значною мірою махнути рукою на протиепідемічні заходи.

Особисто мені ця ситуація дещо нагадала події майже 40-річної давнини. Мені довелося служити тоді офіцером-дворічником (щось на кшталт вільноопреділяючогося Марека з “Пригод Швейка”) на самому заході СРСР. Грудень 1981 р. У сусідній Польщі – пік загострення політичної ситуації, викликаний, як нам втовкмачували політпрацівники, “підступами світового імперіалізму і діями внутрішніх реакційних сил”, тобто “Солідарності”. Наш полк перебував у повній готовності надати “інтернаціональну допомогу братній Польщі” (це – теж з арсеналу тодішніх замполітів). Офіцерському складу було наказано ночувати в казармах з солдатами, залишати військову частину заборонялося – всі напружено чекали, що ось-ось надійде команда перетнути польський кордон. Аж тут раптом – повідомлення про введення генералом Войцехом Ярузельським воєнного стану. Потреба в “інтернаціональній допомозі”, принаймні на якийсь час, відпала, а разом з цим спала і величезна наруга в людей.  І одразу ж невеличке прикордонне містечко наповнилося п’яним гамором випущених, нарешті, з казарм прапорщиків  і молодших офіцерів – звільнені від перспективи брати участь у “визвольному поході” військовики кинулися “відводити душу” в місцевих забігайлівках – з шумом, матюками, братанням і епізодичним мордобоєм з місцевим населенням…

Варто було нині спеціалістам-епідеміологам завести мову про те, що ситуація з COVID-19 дещо стабілізувалася – і багато  наших співгромадян почали поводити себе як описані вище прапорщики і лейтенанти радянської армії в час радісної звістки. Соціальна дистанція в усіляких кнайпах – суто умовна. Маски у закритих громадських приміщеннях – здебільшого за власним бажанням: заходиш у лабораторію для ПЛР-тестування (!) – і зустрічаєш там усміхнене дівча з миловидним обличчям, яке зовсім не псує якась допотопна маска. Про рейди-перевірки правоохоронців щось не чутно. Вакцинувати ніби збираються активніше, але невідомо, чи вистачить вакцини… Генерала Ярузельського 40 років тому історичний досвід “братньої допомоги” від СРСР своїм друзям по соцтабору навчив, що краще самому ввести воєнний стан у своїй країні, ніж чекати на радянські дивізії та все, що з ними пов’язано.

Багатьох наших людей досвід попередніх хвиль пандемії й число померлих, схоже, не вчить нічому…