Пригадую, коли розпочалася вся епопея навколо будови “стоквартирного культурно-мистецького центру” за ПК “Березіль” (протестні зібрання мешканців навколишніх будинків, поява депутатів, груп “активних людей”, поліції) довелося від когось почути думку, мовляв, дали заїхати першій вантажівці з матеріалами на майданчик і – все, можна ставити на всіх протестах крапку. Або великий хрест – як кому подобається. Далі була ціла череда позовів,  судових засідань; будова на якийсь час зупинялася, однак і тоді поміж людей ходили розмови стосовно того, що таємничим забудовникам лише доведеться додатково витратитися на наші найкращі на світі (і найбільш непідкупні) суди, однак на їхній стратегічний задум, освячений рішенням місцевої влади – таки спорудити отой самий омріяний культурною громадськістю міста “культурно-мистецький центр” – це ніяк не вплине. Великі гроші, мовляв, зроблять  своє.

Так воно, зрештою, і сталося – будова поступово росте вгору. У ній, крім усіляких інших “наворотів”, передбачений ще й гараж. І можна припустити, що проїзд між “Березолем” і будинками на вул . Драгоманова для престижних автівок майбутніх культурних мешканців “культурно-мистецького центру” виявиться занадто вузьким. Який вихід з ситуації? Вочевидь, найпростіший і випробуваний в наших умовах – розширити його за рахунок прибудинкової території інших будівель. Ага, їхнім мешканцям це, мабуть, не дуже сподобається? То їхні проблеми і клопоти. Отож буквально сьогодні…

Перед тим як перейти до того, що було сьогодні, згадаю один з творів розвідника-перебіжчика Віктора Суворова.  В ньому він описує приготування  СРСР до вторгнення в Європу перед Другою світовою війною. Перед наступом на кордон відряджаються групи, які займаються рекогносцируванням ділянки майбутнього вторгнення. Поява таких груп на кордоні, за словами В.Суворова – не найприємніший сюрприз для країни, що межує з СРСР, оскільки могла свідчити лише про одне – про напад, який станеться невдовзі.

Щось подібне могли відчути мешканці будинків поблизу “Березолю”, коли сьогодні побачили молодиків, які щось вимірювали поблизу них оптичними приладами і занотовували результати вимірів у зошити. Причому предметом їхнього інтересу була саме невеличка прибудинкова територія, яку наразі відділяють від ударної новобудови дерева і на якій полюбляють відпочивати на лавочках такі улюблені серцю міського голови пенсіонери. Навряд чи молодики займалися тестуванням оптики – радше скидається на те, що згадані дерева мають великі шанси невдовзі бути спиляними, а проїзд до “Березолю” – грунтовно і радикально для місцевого ландшафту зміненим. Ну справді, не тертися ж солідним автам, які тут курсуватимуть, одне об одного. Треба ж розуміти – люди платять за комфорт і зручність…

Ігор Дуда