Ось знову все завирувало, закипіло,
Замиготіло на білбордах, зашуміло
З очима добрими і з окулярами на носі
Що ж, зрозуміло – вибори невдовзі…
Але… чомусь мені здається, добрі люди.
Що із тих виборів нічого доброго не буде,
Що зникнуть мрії (в кого є ще) осяйні
І знову ми опинимось в лайні
Воно б нічого ніби – нам не привикати
На одні граблі безконечно наступати,
А потім знов кричати “Геть!” або “Ганьба!”,
Ну, а достойники столичні та намісні
Всі ваші крики мають… в однім місці
Ви їх обрали, далі – ваша вже журба….
Хто б не прийшов до влади: хтось на “енко”,
Чи “ко”, чи “ський”, чи “ий”, чи “ов” – уже давненько
Пора б засвоїти усім: не буде змін,
Поки усій корості корупційній,
“Смотрящим”, “любим друзям”, “корєшам” надійним
Не буде в нас поставлено заслін
Поки звичайна й без “зв’язків” людина
Не буде знати, що живе вона в країні,
Де правлять Правда, Совість і Закон,
Де б кожен знав, чого він сам вартує,
Ну, а вже потім – скільки він коштує,
І де б непотріб звідусіль не пхавсь на трон.
“Утопія” – всміхнеться хтось крізь зуби,
Але народ лише тоді щасливим буде,
Як в нього з’явиться достойний Провідник
Я ж хочу вірити, завершуючи мову
Що у якімсь будинку пологовім
Лунає нині його перший крик…
Ігор Дуда