Ось знову все завирувало, закипіло,

Замиготіло на білбордах, зашуміло

З очима добрими і з окулярами на носі

Що ж, зрозуміло – вибори невдовзі…

Але… чомусь мені здається, добрі люди.

Що із тих виборів нічого доброго не буде,

Що зникнуть мрії (в кого є ще) осяйні

І знову ми опинимось в лайні

Воно б нічого ніби – нам не привикати

На одні граблі безконечно наступати,

А потім знов кричати “Геть!” або “Ганьба!”,

Ну, а достойники столичні та намісні

Всі ваші крики мають… в однім місці

Ви їх обрали, далі – ваша вже журба….

Хто б не прийшов до влади: хтось на “енко”,

Чи “ко”, чи “ський”, чи “ий”, чи “ов” – уже давненько

Пора б засвоїти усім: не буде змін,

Поки усій корості корупційній,

“Смотрящим”, “любим друзям”, “корєшам” надійним

Не буде в нас поставлено заслін

Поки звичайна й без “зв’язків” людина

Не буде знати, що живе вона в країні,

Де правлять Правда, Совість і Закон,

Де б кожен знав, чого він сам вартує,

Ну, а вже потім – скільки він коштує,

І де б непотріб звідусіль не пхавсь на трон.

“Утопія” – всміхнеться хтось крізь зуби,

Але народ лише тоді щасливим буде,

Як в нього з’явиться достойний Провідник

Я ж хочу вірити, завершуючи мову

Що у якімсь будинку пологовім

Лунає нині його перший крик…

Ігор Дуда