Свідомо копіюю в заголовку нашу звичку, яка яскраво проявляється останнім часом: замінювати рідну (й цілком виразну і самодостатню мову) дедалі численнішими іноземними запозиченнями.

Намагаючись позбутися (цілком слушно) неприємного для вуха “суржика” і огидної (для цього ж вуха) російсько-тюркської “фені”, ми незчулися, як кинулися в іншу крайність: понад усяку міру заповнили наш мовний простір словами англійського походження. І ось уже в нас подія йменується “евентом”, промова – “спічем”, постачальник – “провайдером”; нам уже не  просто подобається щось – ми його щосили “лайкаємо” і т.д. Ну, а улюблене нашими тележурналістами “Окей!” нині запросто почуєш навіть від двірнички, яка ретельно розчищає доріжку поблизу будинку від снігу, що нападав за ніч….

Втім, як висловлювався небезвідомий Іполіт Матвійович Вороб’янінов (він же Кіса) , до науки, яку я в даний час представляю, це не має жодного відношення. Я – про перші імпресії від церемонії відкриття зимової Олімпіади в південнокорейському Пхьончхані (комусь, можливо, від цього постійного “чхання” захочеться побажати “Будь здоров!” Чи – God bless you!, якщо дотримуватися наведеної на початку моди). Мотиви поєднання східної екзотики, національних костюмів і мелодій, міфічних тигра й дракона з одного боку  та новітніх мобільних технологій, штучного снігу і штучного інтелекту – з іншого комусь могли б видатися химерними  – точнісінько як корейське меню в їхніх рестораціях для Олени Підгрушної. Можу підтримати нашу олімпійську чемпіонку – потрапивши свого часу в китайський ресторанчик у Нью-Йорку, з його своєрідним, м’яко кажучи, етикетом і чудернацькими стравами, відчув щось подібне. Парад учасників видався доволі колоритним; відчувалося, що деякі делегації поставилися до вибору форми прискіпливо і продумано, а деякі… Зрештою, можна зрозуміти країни, де зима – незвідана екзотика; сама участь в зимовій Олімпіаді – з тієї ж опери; надії не те що на медалі – на потрапляння у перші підсумкові двадцятки чи навіть тридцятки – нереальна мрія. Отож, треба запам’ятатися проходженням у вельми підходящих для події  червоних шортах, як представники Бермуд. Чи голим до пояса і в чомусь на кшталт спідниці замість штанів, наче щойно з полювання на морських черепах –  як посланець Тонга. Або ж у штанах усієї гами зеленого кольору – від зовсім темного – до кольору молодої гусені, та ще й виконуючи на ходу щось на зразок національного танцю Jonkonnu – як олімпійці Ямайки. Дещо здивували аргентинці, які пройшли у якихось тьмяних куртках – наче учні фабрично-заводської школи. Що потішило особисто мене – форма посланців України, поряд з костюмами олімпійців Фінляндії, як на мій не дуже досвідчений смак, була найбільш функціональною з точки зору участі саме у спортивних змаганнях, а не у фольклорному фестивалі.  Пожвавлення публіки на стадіоні та аплодисменти присутніх на трибунах для почесних гостей, серед яких вдалося помітити віце-президента США Пенса, президента Німеччини Штайнмаєра, президента Польщі Дуду, викликало проходження спільної делегації двох Корей. Їхні прапороносці несли прапор разом. Але чомусь думаю, що якщо в якогось політичного ідеаліста з’явилася надія на можливе об’єднання народу, розділеного між двома країнами з несумісною ідеологією, йому доведеться зачекати, поки в Північній Кореї не з’явиться свій Горбачов – не обов’язково з родимою плямою на лисині, але неодмінно – без френча сталінського покрою, в якому наразі чудово почувається “світлосяйний” Ким Чен Ин…

Такі перші телевізійні враження від Пхьончхану (“Будьте здорові!”). Вже невдовзі будуть заповнені перші протоколи змагань, зійдуть на п’єдестал щасливі переможці та призери, хапатимуться за голову в безсилому розчаруванні й витиратимуть сльози невдахи… Нас, звісно, найбільше цікавить, як виступлять посланці України. Авторитетне агентство Associated Press зробило прогноз, згідно з яким Україна здобуде три медалі. На думку аналітиків агентства, срібну медаль виграють наші біатлоністки в естафеті, ще одне “срібло” завоює наша Настя Меркушина в спринті, а фристайліст Олександр Абраменко зможе вибороти “бронзу”. Не так вже й погано, але… поживемо – побачимо.  Олімпійський девіз “Головне не тріумф, а участь” звучить, звичайно, заспокійливо наче столова ложка брому, але багато спортсменів їхало на південь Корейського півострова з мріями про тріумф чи просто успіх. Їх, однак, значно більше, ніж місць на п’єдесталі…

Ігор Дуда