Інколи дивлячись на «титанічну» боротьбу всередині нашого «політ-бомонду», мене не покидає нав’язлива думка ірраціональності й ефемерності всього того, що відбувається.
Дорослі, поважні люди поводять себе наче молодша група дитячого садка. Награність і нещирість дорослих – ключова різниця цих ігрищ. Саме ігрищ, бо реальне життя вони сприймають як одну велику гру, де вони – полководці, вершителі доль . Нам відводиться скромна роль гарматного м’яса та безмовної отари плебеїв-рабів.
Раз в чотири – п’ять років ми маємо можливість якось вплинути на це дійство. Змінити гравців, встановити нові правила. Але, чомусь, з фатальною приреченістю, ми знову обираємо тих самих персонажів. Нові правила, насправді, виявляються тими самими, лише в іншому порядку записаними. Чому так?
Не хочу бути оракулом, чи магічним гуру, але я знаю відповідь. Від нашої байдужості. Ми привикли до, кимось нам нав’язаної, тези – Ми маленькі люди і від нас нічого не залежить. А від кого тоді залежить? Звичайно від нас нічого не залежатиме, якщо ми будемо скиглити на дивані, замість того щоб йти на виборчу дільницю, будемо голосувати за найбільш нав’язливих, а не свідомо самими нами вибраних, розвісивши вуха вірити у ту «локшину» , яку нам рясно навішують, обирати, в кінці кінців,красиву обгортку, не дивлячись всередину.
То ж що робити? Відповідь проста:
Обирати тих, хто не міняв поглядів та партій від виборів до виборів. Не шукав обхідних шляхів для потрапляння у владні кабінети. Не гнув голову й спину перед «сильними світу цього» заради отримання яких-небудь преференцій для себе, чи своєї політичної сили.
Голосувати за тих, хто стояв і стоїть на своїх принципах та вірить в ідеали розвинутого громадянського суспільства, де існує чесна влада, справедливі закони і носіями цієї влади та законів є порядні люди. За тих, кому набридло скніти за недолугої влади, існувати, а не жити. Хто ніколи не був нічиїм наймитом, чи блюдолизом. І ніколи ним не стане!
Бути вимогливими до кандидатів. В мажоритарних округах голосувати за тих, хто проживає у межах цих округів, знає їх проблеми, так би мовити, з середини. Це мають бути люди небайдужі, не пов’язані якимось своїми «шкурними» бізнесовими інтересами, люди для яких Тернопіль – не порожній звук, а та маленька батьківщина у серці. Це мають бути люди активної громадянської позиції, з достатнім життєвим досвідом. Люди, що пройшли достойну школу життя не в елітних закладах, бачать і відчувають його не через шибку персонального авто та з рук наймитів, чи прислуги. Ці люди мешкають поряд з нами у сусідній багатоповерхівці, ходять у ті самі магазини та ринки, шпортаються у тих самих ямах на бульварах та вулицях. Інколи, як і багато з нас, зіткнувшись з хамством і несправедливістю чиновництва, безмовно волають від розпачу й безвиході. Так само, дивлячись у порожній гаманець, ламають голову думкою: Чим нагодувати сім’ю сьогодні?
Колись один великий теолог сказав: З цим можна жити, але вмирати – ніколи! Якщо ми не хочемо згасати у брудній каламуті сірого сьогодення потрібно відчути себе ГРОМАДЯНИНОМ і щось міняти.
Мені дуже прикро,що в черговий раз хтось знову нав’язує нечесну, блюзнірську гру у якій немає переможців, а є лише переможені – ми з вами. Знову чую набридливе: Альтернативи немає – є, ну може, три основних достойники, всі решта – не варті уваги статисти. Прошу вас, не вірте. Бодай, в цей раз, не піддайтесь спокусі і зламайте, не нами встановлені, правила цієї нечесної гри. Ввімкніть мозок, повірте в себе і самостійно зробіть вибір. Не на догоду комусь, а свій, свідомий, обдуманий і, лише вами, зважений вибір.