Чи не кожного дня мені доводиться мати справу з людськими проблемами.

Майже чверть століття проведених  у професії, здавалося б, мали привчити до всього.

До несправедливості, яка твориться у владних кабінетах, до беззаконня у повсякденному житті, до розпачу від безсилля щось змінити. В кінці кінців, до розчарувань.

Сьогодні легко прагматикам і цинікам, чи, як я їх називаю, – прагматичним цинікам й цинічним прагматикам. Від перестановки «доданків» суть не змінюється, є лише деякі нюанси і тонкощі. Легко товстошкірим, не обтяженим такими поняттями, як совість, порядність, чесність. Навколишнє оточення сприяє цьому.

За останні п’ять років суспільна мораль і свідомість зазнали відчутного удару. Удару з боку тих, від кого ми, в крайньому випадку я, навіть не очікували цього. Не буду повторювати ні імен, ні посад. Кожен має свій перелік і не обов’язково тотожний з сусідом. Проте, той цинізм дався взнаки у всіх сферах життя суспільства. Торкнувся він і стосунків у правовій сфері.

Події останнього часу – зайвий тому доказ. Чого варті, хоча б, рішення Конституційного Суду щодо «тушкування» парламенту, чи визнання неконституційною частини Конституції. Здоровий глузд – відпочиває. Політична доцільність править бал.

Але ініціатори цього дійства чомусь забувають, що політична доцільність у праві є надто небезпечною річчю і може так відгукнутись, що мало не здасться. Не можна забувати про об’єктивний закон «Бумеранга». А він діє, незалежно від нашої волі діє. І не захистиш тім’ячко від невміло посланого снаряду, і влупить він у найнеочікуваніший момент. Бо закон «Бумеранга», як правило, взаємопов’язаний і діє на пару з іншим, не менш відомим законом – законом «Підлості».

Гратися з правом, з законами небезпечно ще й тому, що є ризик спокусити суспільство до їх нехтування. Чому, коли можна порушувати закон, глумитися над ним іншим, не можна й мені – може стати панівною тезою. Десь це присічеться, але у більшості випадків – пройде. А це – повна руйнація правової системи, шлях в нікуди. Беззаконня і безкарність породжують вседозволеність, «беспредел». Запитайте у «бувальців», чи це добре.

Сьогодні те, що ми донедавна називали правовим полем держави, перетворюється на смердюче гидке трясовиння, де маємо шанс пропасти всі. Разом з державою та її інститутами. Руйнування засадничих положень, дренажної системи правового поля, призведе до катастрофи і повного краху всієї екосистеми, а у нашому випадку – системи органів державного управління покликаних слідкувати за належним станом правового поля (юстиція, прокуратура, міліція, суди).

Прийняття законів про судоустрій та судову систему, поправок у цивільні процесуальні закони значно ускладнили доступ до правосуддя, навіть такого, яким воно є сьогодні, пересічних громадян. Дискусія про збільшення судових видатків, новації у діяльності адвокатських та юридичних об’єднань стосовно оподаткування, зробить його взагалі недоступним для переважної їх більшості. Юридично незахищені громадяни – легка здобич для новітніх глитаїв, маріонетки у руках політичних шарлатанів. Тим більше, коли це – зубожілі громадяни, що годуються з рук олігархів, працюючи на їх підприємствах за подачку, які ті називають заробітною платою. Керований плебс – короткочасна перемога авантюристів у владі. Біда станеться тоді, коли плебс вийде з-під контролю. А він це обов’язково зробить. Читайте історію. Тоді ця маса змете все на своєму шляху, в тому числі, а може в першу чергу, своїх «годувальників». Сьогоднішні протести виглядатимуть, на фоні того, що може статися, дитячою забавкою.

Звичайно, у держави завжди є спокуса вжиття превентивних заходів силового характеру. Але чи зважаться на це керманичі? Маю сумнів. За десятиліття «дикого капіталізму» основні активи цих керманичів, крім «робочої зони» звичайно, знаходяться не в Україні. А цнотливий демократичний Захід може невірно зрозуміти потуги «рульових» і, скажімо, зробити їх невиїзними. Як, наприклад, декого з братів-білорусів. Та ще й рахунки заморозить. Чи погодиться правляча «еліта» на такий поворот подій? Навряд чи.

Що ж залишається? Сидіти склавши руки і чекати допоки засмокче трясовина, чи спробувати щось змінити? Обидва шляхи мають право на існування.

Як на мене, існує два виходи з цієї ситуації. Або змиритися з тим, що пропонує суспільству ця команда, або міняти команду. Третього не дано. Можна спробувати, звичайно, змінити суспільство, але це тільки за умови, що суспільство погодиться. І захоче змін.