Для більш повного розуміння порушеної теми, необхідний невеличкий екскурс в минуле.


В другій половині 40-х років минулого століття на західноукраїнських землях НКВДистами створювались так звані підрозділи боротьби з «нелегальним» підпіллям, іменовані в народі «яструбками». Чому саме так, існує багато версій. Але, в нашому контексті, ключовим є саме слово «яструбки». Формувались вони з місцевого населення під командуванням кадрових НКВДистів. Набирались туди люди чимось «ображені» повстанцями, або обділені, навіть, фізично. Зі спогадів моєї бабусі, туди йшли й молоді люди, котрих, через малолітство, не брали у партизани, а любов до зброї та «воєнної» романтики була надто велика. Такі, з дозволу назвати, «бойові» одиниці були дислоковані чи не у кожному селі, де була сільська рада. Я навмисне взяв у лапки слово «бойові», бо про їх міць і «звитягу» знаю вже зі спогадів дідуся, котрий без гомеричного сміху згадувати про них не міг. Особливо показовою була операція повстанців, коли вони без жодного пострілу захопили штаб «яструбків». Як згадував дідусь, були там 14-16 літні шмаркачі і горбатенький цвинтарний сторож. Вся «жорстокість» повстанців полягала у тому, що вони різками розігнали цей «бойовий підрозділ» у одних підштанках по домівках, щоправда, відібравши зброю.

З величезним здивуванням вичитав у пресі про створення на Кавказі якоїсь «контртерористичної  організації «Чорні яструби». Чогось подібного слід було очікувати, бо під «фуражкою» та єдина звивина працює досить прогнозовано. Але ж не так прямолінійно. Хоча б назву змінили. Хіба мало живності у світі? Серед птахів – і кондори з грифами, серед вовкоподібних – ті ж таки шакали. Не спрацювала звивина, не спрацювала.

Золоте правило завойовника – Розділяй і владарюй. Залишилось воно і в арсеналі новітніх, хоча, яких там новітніх, «чекістів». Як бачимо навіть методи не змінились. Або зледащіли вкінець, або наївно вважають, що у всіх нас щось з пам’яттю. Але, принаймні ми, все добре пам’ятаємо.

Пам’ятаємо, як перевдягнуті під повстанців НКВДисти, творили звірства по наших містах і селах. Пам’ятаємо, як очільники тієї ж таки установи впроваджували у життя плани переселень сотень тисяч західних українців в голодні степи Казахстану й незаймані тайгові простори Зеленого клину. Ми пам’ятаємо чиїми руками творилась міць південного Уралу й нафтових родовищ Західного Сибіру.

Тепер вони це хочуть впровадити і на Кавказі. Привід, як завжди благородний. Боротьба з безробіттям. Звичайно, загнати в «телятники» і висадити десь там, де закінчується колія – набагато простіше, аніж, затративши, можливо, і менші кошти створити робочі місця на Кавказі. Потрібно лише перестати платити данину продажним місцевим кремлівським наглядачам-посадникам і дозволити людям вільно жити згідно з переконаннями їх предків. Це складно, надзвичайно складно.  Особливо для тих, хто привик до «єдінообразія та єдіномислія».

У кожного народу є свої Бандери і сташинські. Так влаштований світ. З роками все стає на свої місця. Герої займають постаменти народної пам’яті, а «сташинські» відправляються на смітники історії. Рано чи пізно так буде і на Кавказі. Орденоносним й «звіздоносним» поплічникам окупантів вже зарезервовані місця на смітниках, а герої будуть зведені на постамент. Це – аксіома і доведення не потребує.