Панас Мирний у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» примусив нас задуматись над ключовою проблемою життя. Психологічною проблемою вибору.


Глибину цієї проблеми важко переоцінити. Ми повстаємо перед нею щоденно, щохвилинно, щомиті. Кожен наступний крок потребує вирішення проблеми вибору. Підсвідомість, з тисячолітнім інформаційним накопиченням, робить непомітним весь процес вибору. Все простує, ніби, само по собі. Складний людський механізм, запрограмований Господом, не помічає титанічної праці сірих клітин, що прораховують сотні, тисячі можливих варіантів, щоб в кінці видати той єдино вірний і правильний результат. За одну невловиму мить.  Який ми і називаємо усвідомленим вибором.

Саме цією надскладною роботою Розуму ми й відрізняємось від світу тварин, бидла. Нам, людям, Господь подарував привілей – мислення, свідомість. Дав можливість, до певної міри, керувати своїм життям, творити його на свій розсуд. Заклавши кореневище і створивши стовбур, нам даровано формувати крону. Якою буде ця крона цілковито залежить від нас.

Ось нарешті вдалося сформулювати Національну ідею. Виявляється, «національна ідея – любити свою сім’ю, державу, землю, працювати, а не шльопати язиком». Автором цієї сентенції став знаний магістр міжнародного права, академік, професор і, між іншим, інженер-механік. Просто, доступно і зрозуміло. А тут століттями голову ламаємо, мозок напружуємо. А все виявляється так елементарно.

Любити свою отару,кошару, полонину, ґазду і блеяти у заданій тональності.

Ось і вся національна ідея.

І ніяких тобі акумулювань прогресивних національних програм, політичних ідей, цінностей. Жодного гранування перспектив майбутнього нації. Національна ідеологія та теоретичні засади національної свідомості – зайвий багаж у натруджених руках носія проголошеної національної ідеї.

Побільше сіна у яслах, сухої соломи під ногами і щоб не до скону на “пАхоті”.

Мало не забув – НЕ ШЛЬОПАТИ ЯЗИКОМ!