Маю відчуття, що після цього допису наживу собі ще з пару-трійку неприятелів у правовому співтоваристві нашого славного міста й околиць. Майже чверть століття (але гарно звучить) спілкування в цьому смердючому баговинні, і вже б нічого не мало дивувати у хитросплетіннях нашої гулящої дівки Феміди. Але, як бачу, не можна осягнути польоту мислі людей у мантіях, не зрозуміти простому смертному їх дій і вчинків, немає межі їх досконалості. Не піддаються логіці їх помисли і діяння. Напевно, вже досить панегіриків. До справи.

.

12 вересня 2011 року міцний, мов криця, як скеля непохитний, гуру кримінального процесу і найперший поборник юридичної його чистоти «їхня честь суддя» Кірєєв оголосив перерву у судовому засіданні по звинуваченню Юлії Тимошенко на (сядьте у крісло) на два тижні – до 27 вересня.

Мій розум закипів. Що сталося? Звідкіля така привільність по відношенню до підсудної та її команди. Тут на ознайомлення з десятками томів кримінальної справи вистачало, на думку новітнього «шльопальщика» вироків, від сили 2,5 доби. А на підготовку до дебатів – більш як 2-а тижні. Щось тут не те.

Ну не міг «їхня честь» піддатися спокусі зажити слави м’якотілого ліберала у жорстокому світі українського правосуддя. Не для того він «щемив» як міг захисників-парій та закланну підсудну. Очевидно, не дано моєму вбогому мозку збагнути всю велич замислу гіганта, не дано. Та спробувати можна.

Вже надто вперто наші європейські партнери тикали невмитим рилом українську владу у нею ж нароблені купки. І жодні виправдання не спрацьовували. Мовляв, то не ми, то від «папірєдніків» залишилось, не приходило. А чому не прибрали? Часу вдосталь було.

Остання телефонна розмова гаранта з президентом Польщі паном Комаровським і запевнення останнього європейської спільноти, що у справі Тимошенко все буде «чікі-пікі», переконали мене у мур-бетоновій незалежності українського суду. Ще б пак. Розмова, коли там, у п’ятницю, а вже у понеділок – прояснення кірєєвське. І де ви бачили взаємозв’язок? Хіба підлі вороги можуть звести наклеп на наш справедливий, незалежний суд. Биймо «брава», Ганно Миколаївно.

Та все ж не полишає мене думка. Чому так надовго перерва?

Пам’ятаєте, колись у Тернополі був такий собі пан Срібний (хай з Богом спочиває)? За діло чи ні, того вже ніхто не взнає, потрапив він до в’язниці. І ось, буквально напередодні виходу «на свободу з чистою совістю» на зоні трапився з ним трагічний випадок. Кажуть, враження електричним струмом. Буває. І ми б погодились, коли б не але. Із розмов з колишнім «сідєлцем» тієї ж таки зони довідався, що то був непоодинокий випадок. І з не одним таким, майже свобідним, буквально напередодні звільнення траплялась подібна біда.  Тенденція якась чи карма нехороша над тією зоною? Та про це – окрема розмова.

От хочеш-не хочеш, а задумаєшся. А може і над «Лук’янівкою» якесь прокляття? Читаємо ж страхіття різні про те, що там трапляється. Колектив – великий, люди – різні, подекуди – неврівноважені. А за всіма – не прослідкуєш. От і зростає статистика.

Думаю, що й ще дещо не вплинуло на «суддю» Кірєєва. Гарант вирушає в мандри. А йому тепер, куди не мандруй, треба про добру міну думати. Вже всюди його впізнають. Від Москви, до самих, так би мовити, до окраїн, як Унії Європейської, так і Океанії з Танзанією та Гвінеєю-Бісау. Всюди вже наслідив. А тут ще й на сесію в ООН кличуть. А як же туди з вже ненаписаним і не проголошеним вироком, що у шухлядці кірєєвській лежить? Не можна.

Тому й доводиться слабинку давати. Потім все одно цей «косячок» на непідкупного й об’єктивного спишуть. Аби тільки дочекався, убогий.

Ось такі в мене роздуми вийшли. Невеселі трошки, але, з другого боку: «Кому зараз легко?».

Олег Мартинюк