Олег Мартинюк: Байдужість, як смертельний діагноз

16/01/2011 0
Розмір тексту:

Американський поет і публіцист, лауреат Пулітцерівської премії  Річард Еберхард свого часу написав: «Не бійся друзів — найгірше, що вони можуть зробити — це зрадити тебе. Не бійся ворогів — найгірше, що вони можуть зробити — це вбити тебе. Бійся байдужих. Через їхню мовчазну згоду у світі є і зрада, і вбивство, і всі нещастя на Землі.»

За останні три-чотири роки хвороба байдужості набула характеру епідемії. Зрада тих, кого вважали друзями, стала добрим тоном в українському політикумі. І не тільки. Бойні у Верховній Раді не закінчувалися летальними випадками, хіба, через боягузтво фігурантів та ожиріння їх м’язів і мозку. Вразила байдужість. Противсіхів мовчазного стада, гнилого болота «маленьких українців».

Влада перейшла до рук цинічних прагматиків та прагматичних циніків. До тих, у кого нічого святого, крім власного шлунку й тваринних позивів. Самі по собі шакали не страшні, смертельно небезпечні у зграї. Вдвічі, коли занюхали кров і відчули слабинку супротивника. Порвуть, затопчуть, загризуть. Зграю сформовано. Першу кров – пущено.

Колись я вже писав,що мені ближчий українець в однострої та вишиванці з «мазепинкою» на голові, ніж в засмальцьованих шароварах, розхристаній косоворотці та зацямканих обвислих вусах, який завиває десь на узбіччі, граючи на гуслах. Обізвіть мене як хочете. Щось нового не почую. Може, хоч вас прорве.

Дивно чути нарікання нинішніх жертв на своїх мисливців. Вони що зі сторожів, кочегарів, двірників прийшли? Ні, як були у СИСТЕМІ за всіх влад, так у ній і залишились. Керівники силових відомств, прокуратури, судів. На кого ж нарікати? На СЕБЕ нарікайте, на свою бездарність, недалекість та недолугість. Не треба шукати винних на стороні. Не знайдете. Існуюча СИСТЕМА задовольняла всіх. Бо вона була СЛУЖКОЮ. І колишніх, і нинішніх правителів. Вона, скурвлена, не служила тільки нам – людям, що своїми руками і на свою голову її творили. Так буде й надалі, коли не виправити викривленого хребта системи. Процедура – болісна,але потрібна.

Консервативна терапія не допоможе. Життєво необхідне оперативне втручання. Шляхом РЕФОРМУВАННЯ, а скоріше – ТВОРЕННЯ нової системи влади. Реорганізація існуючої це пролонгація агонії. Чи ми здатні на таке? Питання з питань. Живучи в суспільстві засилля інформаційних технологій, нам легше гріти свої дупи у теплих фотелях й відслідковувати події на екранах моніторів, ніж вийти на промозглі брудні площі міст відстоювати порушене право. Легше давати поради, ніж діяти. Враження співучасті таке реальне. Навіть можна щось сміливо-героїчного надіслати в коментарі. Ми стали нездатні на чин. Імпотенцію волі компенсуємо невдячною працею язика.

Можна по-різному ставитись до організацій, члени яких зараз піддаються переслідуванню. У мене також не однозначне ставлення до них. Сприймаючи ідею, інколи, зовсім не сприймаю сучасних носіїв та їх методи. Проте, це зовсім не означає, що маю закривати очі й вуха на беззаконня з боку влади. Чи не театр абсурду: Держава Україна переслідує українців за захист українського?  Маю мовчати і, хитро примружившись,  спостерігати за тим, що буде далі? Здається, історія повторюється. Як жалюгідний фарс.

Не втримаюсь від ще одного цитування. Цього разу німецького антифашиста Мартіна Німеллера: “У Німеччині вони спочатку прийшли за комуністами, але я не сказав нічого, тому що не був комуністом. Потім вони прийшли за євреями, але я промовчав, тому що не був євреєм… Потім вони прийшли за членами профспілки, але я не був членом профспілки. Потім прийшли за католиками, але я, будучи протестантом, не сказав нічого. А коли вони прийшли за мною – за мене вже не було кому заступитися”.

Колишні урядовці, активісти підприємницького Майдану, «свободівці», «Тризуб»… Хто наступний?

Нічого не нагадує? Наше одвічне – «моя хата скраю» не врятує. Прийдуть і до крайніх. Повірте. «Бо – послідовні!». Забули?

  • Теги:

Додати свій коментар

Креатор буд

Опитування

  • Хто, на Вашу думку, стане наступним Президентом України?

    Результати

    Loading ... Loading ...