Для тих, хто раптом не знає японської (невже серед  нас ще є такі?!): “ідо кіхон” –  це базова техніка в русі. А “цугі-аші” – приставний крок.

Недаремно наші хлопці й дівчата наполегливо тренували перед Олімпіадою в Токіо всі оті Mae Geri, Ushiro Geri, Yoko Geri та інші блискавичні удари з боротьби карате. Вони, як виявилося, приїхали в Японію не в ролі старанних учнів старовинного місцевого бойового мистецтва, а спромоглися продемонструвати, що володіють ним на достатньому рівні для того, щоб повернутися додому з медалями. Причому, представниці так званої слабкої статі (аж язик не повертається назвати їх так в даному випадку) досягли навіть більшого успіху, ніж чоловіча частина команди. Вчора срібну медаль виборола одеситка Анжеліка Терлюга, а сьогодні блиск бронзової нагороди прикрасив груди львівського “батяра” Станіслава Горуни. І Анжеліка, і Станіслав по ходу турніру змогли перемогти японських каратистів – ті, мабуть, почували себе… ну, приблизно так, як почувалися б наші майстри бойового гопака, якби японці здолали їх на турнірі десь у Запоріжжі.

У півфінальному двобої суперником 32-річного українця був італієць Луїджі Буса. Вже на початку поєдинку він здобув перевагу. Горуна був змушений іти вперед, щоб відігратися, проте хитрий і достатньо кваліфікований “макаронник” на контратаках заробив ще два бали (він, до речі, й виборов чемпіонський титул). Звісно, ми, можливо, мріяли про більше, але олімпійська “бронза”, тим більше у виді, який надалі на Іграх не буде представлений, теж висока відзнака.

Бронзова медаль С.Горуни стала десятою нагородою такої вартості збірної України на Олімпіаді-2020. А загалом у її доробку їх вже 14. У медальному заліку на даний час (16.15) наша команда перебуває на 40 місці. Одразу над нею – Багами, Косово і Катар, які мають лише по дві медалі. Але – золоті. Все впирається в них. Достатньо комусь із прогнозованих українських чемпіонів завтра таки піднятися на найвищу сходинку – і… Втім, не будемо забігати наперед і  будувати рожеві плани.