Чесно кажучи, уже не дивуєшся, коли під час приватизації часто-густо трапляються випадки, коли внаслідок непрозорості дій, нечіткій процедурі та вільному трактуванню законодавства стають можливими різні конфліктні ситуації. І завжди при цьому знаходяться «рибалки», котрі хвацько ловлять рибку в каламутній воді. Принаймні, так вважає жителька Кругольця, що на Шумщині, Ольга Іванюк. Жінка багато років віддала праці на Шумському комбікормовому заводі і стверджує, що під час його продажу були допущені грубі порушення законодавства.

Ще в серпні 2009 року у прокуратуру району надійшло звернення групи  колишніх працівників місцевого  підприємства з товарного виробництва та переробці сільськогосподарської продукції щодо  зловживань, на їхню думку, одного приватника, якому, наче б то, продали майно фірми. Варто зазначити, що подібні волання про допомогу надходили в різні правоохоронні органи району та області і пізніше. Але в кожному випадку реакція була однаковою: ніхто не вбачав порушень і відповідно – підстав для розслідування.

Якщо підходити до справи формально, то певні підстави для такого висновку, можливо , й  існували. Проте водночас у цій справі є питання, котре може поставити під сумнів суворий вердикт контролюючих органів. У 1995 році районною радою колективних сільгосппідприємств і зборами уповноважених було прийнято рішення «Про розподіл майна міжгосподарських підприємств та затвердження звітів міжгосподарських підприємств». Якщо вірити цьому документові, то дольова участь розподілена таким чином: 51 відсоток припав трудовому колективу, а решту – існуючим на той час КСП.

А далі події розвивалися так. В 2001 році комбікормовий нарешті був приватизований, тоді ж розпаювали майно. Крім засобів належних раді колективних сільгосппідприємств та трудовому колективу, виділили також страховий фонд і майно для погашення кредиторської заборгованості. Звісно,  з плином часу можна по-різному говорити про цей процес. Але факт лишається фактом – усе тоді зробили, відповідно до вимог чинного законодавства.

Тим паче, що не розпаювання стало  «каменем спотикання» . Ним виявився  продаж майнових сертифікатів частиною співвласників жителю прилеглого до райцентру села у 2008 році. Звісно, справа власників майнових сертифікатів  – за скільки продати чи навіть подарувати своє право на майно. З цим ніхто і гадки немає сперечатися. Але коли сім громадян – власників майнових сертифікатів  прямо заявляють про свою відсутність на загальних зборах у  квітні 2008 року, коли розглядали питання продажу частини майна, та про підробку їхніх підписів, то виникає ряд запитань навіть  у невтаємничених у юридичних тонкощах громадян. Логічно припустити таке -якщо ці заяви не відповідають дійсності, то чому жоден з перевіряючих  не звернув на це уваги, а вдав, що цих документів про можливу підробку рішення загальних зборів не існує в природі.

Попри все – після такого спірного моменту з підписами, підприємець почав розбирати будівлі комбікормового. Навіть, як зауважує Ольга Іванюк, не дивлячись на те, кому воно належить. Дійшло до  того, що після демонтажу реалізував майно, яким належало гасити кредиторську заборгованість. А це немало-небагато, 187 тисяч гривень.

Ще один момент вартий уваги. Неписаним правилом субординації є присутність керівника на подібних зборах. Тим більше, що йшлося про принципове для підприємства рішення. Але в даному випадку прізвища Ольги Іванюк (на той момент – діючого директора) в жодному документі не знаходимо. Цікаво, чи не так? Вже сам цей факт дає можливість мимовільно говорити про ймовірність риболовлі в мутній воді.

І це ще не все. Дехто говорить і про те, що у встановленому законом порядку не була  проведена передача майна і воно й досі перебуває на балансі підприємства. Якщо це справді так, то маємо абсурд, і можна говорити про завдання збитків підприємству при демонтажу будівель та продажу основних засобів виробництва. І ця сума вельми кругленька.

Та вершиною відписок можна вважати твердження одного поважного посадовця. На повному серйозі він у своїй відповіді договорився до того, що, мовляв, підприємство не перебуває ні в державній, ні в комунальній власності. Уважно дивимося на копію свідоцтва про реєстрацію підприємства. У ньому, між іншим, немає того, що воно носить приватний статус. Якщо правоохоронець переймається за честь своєї професії, то мав би навести тут ясність.

– Такою є нині ситуація. І, звісно, ще завчасно говорити про якісь крапки над «і». Але чомусь думається, що вони будуть. Попри небажання окремих чиновників дійти до суті справи.

А  наразі, колись одне з найпотужніших підприємств Шумського району, це руїни  в буквальному розумінні цього слова – ніби тільки-но завершився авіаналіт. Воно практично  вщент знищене. Звісно, руйнувати, при цьому ще й добряче заробляючи – то не будувати і не інвестувати.

Володимир Гаврилюк