Нездатність чи небажання дотримати слова, виконати обіцяне не дуже добре характеризує будь-яку людину. З нею підсвідомо уникаєш мати справу. А вже для політика, та ще й високого рангу це просто згубно. Хочу сказати – згубно в країні з розвиненою демократією і, відповідно, розвиненим громадянським суспільством, що передбачає постійний контроль суспільства над владою і сувору підзвітність останньої. За таких умов президенту реально загрожує імпічмент за надмірне сприяння у кар’єрі близькій подрузі, а міністри почувають себе зобов’язаним подати у відставку через виявлений плагіат у дисертації кількадесятирічної давнини або ж необачно покладену на коліно журналістці руку ще тоді, коли нині статечна пані було юною дівчиною.

Та це – особливості саме розвинених демократій. Ну, а як же з не дуже розвиненими, або ж просто з диктаторськими правліннями? Спершу – про останні. На згадку спадає прочухан, який влаштував Гітлер командувачу люфтваффе Герінгу після масованого бомбування союзниками Кельна: “Хто запевняв, що жодна ворожа бомба не впаде на рейх?! Авторитет вождя – це точна відповідність обіцянок і їхнього виконання! А ви обманули націю,  Герінг!”. На становище “товстого Германа” це, втім, ніяк не вплинуло – він залишався в статусі Nazi №2 до закінчення війни, тобто до розгрому Німеччини.

Ще один приклад – уже з сучасності. А. Лукашенка часто називають “останнім диктатором Європи”, звинувачують у порушенні прав, свобод і т. д., а Білорусь під його жорстким правлінням – новітньою державною диктатурою. Та ось історія, яку довелося почути нещодавно на одному з телеканалів. Як виявилося, “бацька” має звичку облітати на гвинтокрилі передмістя Мінська. І одного разу під час польоту запримітив вельми імпозантний новозбудований особняк. На запитання, кому він належить, Лукашенко отримав відповідь, що це маєток одного високопосадовця і за сумісництвом – його партнера по “п’ятірці” на хокейному майданчику (“бацька”, як відомо, завзятий ентузіаст цієї гри). Реакція президента була водночас і миттєвою, і не позбавленою гумору: “Ну що ж, він за це й отримає “п’ятірку” в місцях не надто віддалених”.  Про фінал цієї історії мені невідомо, але “заспів” вийшов досить ефектний. А для потенційних казнокрадів та корупціонерів – більш ніж промовистий.

А що ж у нашій демократичній, загальнонародній та ще й правовій (що вельми суттєво) неньці? Ще зовсім недавно, здається, наводив найвищий очільник слова творця сінгапурського “економічного дива” Лі Кван Ю про трьох найближчих друзів, яких треба найперше запроторити за грати. Мабуть, таки пожартував пан Президент (з почуттям гумору в нього все ОК), бо минуло вже більше трьох років, а друзі (і не лише найближчі) перебувають у доброму здоров’ї та в доброму гуморі. І на їхні статки та волю ніхто не зазіхає. І судді в мантіях судять так само справно і вправно. І “мажори” гасають на автівках як їм заманеться. І в простолюду локшина вже просто звисає з вух. І… Але чи хтось там на верхівці владної ієрархії хоча б пошкрябав потилицю?

Ігор Дуда