Ще з перших років горбачовської “перестройки” запам’ятався жарт в одному з журналів. На фото – Леонід Брежнєв, який, стоячи на трибуні мавзолею, кволо помахує рукою демонстрантам. Під світлиною підпис великими буквами: “ВСЕ В ІМ’Я ЛЮДИНИ, ВСЕ ДЛЯ БЛАГА ЛЮДИНИ “. А під цим введенням до програми КПРС 1961 р. меншим шрифтом додавалося: “І ім’я цієї людини відоме всім”.

За всіх недорозвинутих суспільних формацій (державний устрій і суспільно-економічні відносини в Україні теж наважуся віднести до їхнього числа) були і є категорії людей, які звикли брати від життя все, залишаючи решті співгромадян крихти. На території, де ми живемо, раніше таким правом користувалася комуністична партноменклатура з її спецмагазинами, спецсанаторіями і можливістю робити свої справи, не надто зважаючи на оте… як його… ну, словом, народ. Тепер святе місце партійних небожителів посіли олігархи. За обмеження їхнього впливу урочисто обіцяв боротися чи не кожен український Президент. Олігархи ж підсміюються (іронічно-саркастична посмішка – це наче візитівка багатьох з них) і керуються словами Павла Тичини “нам своє робить”. В тому числі – й розважатися як душа забажає.

Наштовхнуло мене на цю тему нещодавно побачене на одному з каналів інтерв’ю відомого співака Павла Зіброва. Серед іншого, він поділився з журналісткою ностальгічним спогадом про те, як колись один з олігархів терміново викликав його в ще тодішній Дніпропетровськ. Причому запросив не пізніше, ніж на 19.00 того ж дня, оскільки його приятель мав кудись там відлітати. У нас (можливо, не лише у нас, але у нас особливо) запрошення “сильних світу цього” є лише галантною формою наказу, отож П.Зіброву довелося терміново “перекроювати” свої плани, міняти час виступу на одному з концертів у Києві а потім мчати в аеропорт з міліцейським ескортом і автоінспекторами, які, виструнчившись, віддавали честь (“Не знали ж, хто їде”). До місця призначення співак запізнився на три хвилини, проспівав усе, що хотіла почути вибаглива й не дуже численна аудиторія і, за його словами, залишився дуже задоволеним отриманим гонораром.

В жодному разі не звинувачую симпатичного мені П.Зіброва – кожна людина заробляє на хліб насущний як уміє і, зрештою, він далеко не єдиний з відомих співаків, хто тішить слух і очі нуворишів. Просто констатую, що є в нашій країні каста людей, до яких і закону, в разі потреби, не дотягнутися, і які здатні зробити тобі пропозицію, від якої не відмовишся. “Незважаючи на походження, є у кожного день народження. І у бідного, і в заможного день народження є у кожного”, – ідею певної рівності людей Зібров озвучив в одній зі своїх найвідоміших пісень. Але ж пісня – це не що інше як витвір фантазії кількох творчих людей…