Розпочну із запитань із, здавалося б, очевидними відповідями.

Для чого влада, зокрема, такий її серйозний за нинішніх умов орган, як оперативний штаб, видає усілякі постанови і розпорядження? Мабуть, для того, щоб люди їх виконували, чи дотримувалися.

Серед цієї купи розпоряджень було те, що стосувалося носіння масок в громадських місцях? Якщо не зраджує пам’ять, було. Паркова територія, на якій присутня доволі значна кількість людей, вважається громадським місцем? Більш ніж напевно.

Хто має стежити за тим, щоб у ньому обивателі дотримувалися правил? Вочевидь, органи правопорядку.

Коли в неділю вийшов на центральну алею парку “Топільче” і побачив там чимало містян, то механічно став підраховувати, хто з них дотримується “маскового режиму”, а для кого вже настало 12 травня – день очікуваного послаблення карантину. Десь із 30-35 людей, піших і на велосипедах, які зустрілися мені на центральній алеї (статистична похибка – в межах допустимої) приблизно третина добросовісно мала маски, що прикривали рот і ніс; ще третина (переважно жінки) носила маски, можна сказати, суто формально – напевно, для приховування подвійного підборіддя, оскільки маска в них прикривала саме цю частину лиця. І, нарешті, ще одна третина вирішила за краще в доволі теплу днину обійтися зовсім без масок. Склалося враження, що на одній парковій алеї ніби “поручкалися” Україна і Білорусь,  де ставлення до коронавірусу, з подачі “бацьки”, доволі легковажно-бравадне – он і футбол тамтешній нині дивлюся за принципом “На безриб’ї  і рак риба”.

Хто мав би приводити всю оту паркову публіку до єдиного “спільного знаменника”? Правильно, поліцейські. Двох з них, хлопця і дівчину (на вигляд – старшокласників)  доводилося побачити за роботою: вони розмовляли з дівчиною, яка сиділа на лавці (теж, до речі, без маски), і попутно бавилися з її кумедним песиком. “Не інакше як “поліція діалогу”, – подумав я. Судячи з того, як песик по-дружньому махав хвостом, діалог видався продуктивним.

То потрібно, чи не потрібно носити оті маски?  Не раз уже доводилося чути, що вони – суцільна дурня і самообман, оскільки ні від чого не вберігають і нічому не запобігають. Але ж оті “оперативні штабісти”, мабуть, чимось керувалися, видаючи  розпорядження про їхнє носіння. Однак виконується воно в нас (як і багато інших) цілком в дусі народного “Хто як хоче, той так…”.

З міркувань пристойності дам завершити приказку можливим читачам…

Ігор Дуда