До благословенного дня виборів залишилося…  майже зовсім нічого. Кандидати, їхні штаби (назвемо гонорово так), розклеювачі великих зображень на білбордах і рознощики агітпродукції по під’їздах і квартирах трудяться нині в поті чола – аж змарніли бідолашні. Звитяжна, благородна їхня праця – ну, треба ж донести до не зовсім свідомих (або ж зовсім несвідомих) громадян, яке щастя на них чекає. І щоб здобути його, треба ж зовсім небагато: прийти цієї неділі на виборчу дільницю і – віддати свій голос за політичну силу або ж якогось її представника, чий майже іконописний лик зображений на агітаційних матеріалах, які вам нав’язу…, та ні, зовсім не нав’язують, а які вам тицяю……, та ні, не тицяють! Негарно це звучить, словом, які вам підсов…, ну, теж не те – зовсім не підсовують, а пропонують добре все зважити і обмізкувати.

Дехто ж з претендентів на закріплене місце в сесійній залі,  чи то вирішивши, що всього переліченого вище недостатньо, чи маючи не дуже добрі передчуття стосовно підсумків виборів, чи пригадавши вислів про те, що порятунок утопаючих – справа рук самих утопаючих – заповзявся активно  агітувати за… себе, найріднішого. Місця для цього обираються політтехнологічно доречні: на суботніх торжищах або ж в неділю вранці біля церкви. На щастя, ці два види соціальної діяльності не перетинаються, а то довелося б згадувати  історію про те, як Христос виганяв торгашів з храму.

Може, звісно, виникнути не зовсім зручне для отаких “самоагітаторів” запитання: навіщо вдаватися в останні дні перед виборами до таких способів самореклами, якщо ти всю свою каденцію сумлінно працював зі своїми виборцями, був у курсі їхніх проблем і всіма силами намагався їх розв’язати? Якщо це було саме так, тоді твоє добре ім’я неминуче  працюватиме на тебе, поголос про твої  звершення бігтиме попереду тебе і тобі зовсім не потрібно буде витрачати час на роздачу на ринку чи біля церкви листівок і проспектів зі своїм зображенням.  А якщо ж з усім переліченим у тебе були відчутні прогалини, то сумнівно, щоб тобі дуже допомогли твої агітматеріали, роздані твоїми ж руками. Втім, можливо, діячі, про яких веду мову, краще ознайомлені з психологією виборчої кампанії. І її канони, можливо, передбачають саме власноручну роздачу своїх агіток за декілька днів перед виборами.

Не беруся судити. І переможців теж не прийнято судити. Справа залишилася за малим – ним стати. А це зовсім не легко  – надто вже багато охочих працювати задля блага громади…