Попри всі прикрощі сьогодення, тепліше стає на душі, коли бачиш, яка турбота в нас приділяється важливій справі виховання молодого покоління. І яким воно (у відповідь на оту саму турботу) зростає. Передусім – духовно.

Зізнаюся, зворушив нещодавно виступ на місцевому телеканалі високого обласного очільника, який докладно розповів про те, що робиться і планується зробити для того, щоб  наша молодь росла і формувалася свідомою, патріотичною, освіченою в історії. Причому, робити це планується не за допомогою архаїчних хат-читалень, а з використанням новітніх методів і технологій, завантажених у мобільні телефони. Вони вже точно прислужаться нашій славній зміні в її духовному і культурному прогресі…

Я ж, грішний, запитав сам у себе: оці всі інновації наша молодь засвоюватиме і використовуватиме у нічних клубах, без яких значна її частина не уявляє свого життя? Чи у інших “злачних” місцях, які пропонує вільний ринок (ми ж ніби у ньому обертаємося) за принципом “є попит – буде пропозиція”? Чи на своїх “тусовках”? А, може, зборищах “тітушок” перед тим, як натовкти комусь фізіономії чи “порахувати” ребра? Можливо,  при вході в нічний вертеп чи перед початком якоїсь “акції” перевірятимуть, як молоді люди засвоїли головні засади нової національної ідеології?  Хоча, припускаю, що їй до неї байдуже – якщо висловитися м’яко. Це саме такій публіці шановний місцевий ідеаліст планує завантажувати щось патріотичне, національно свідоме і пізнавальне у мобільники?

Сумніваюся. Сумніваюся, по-перше, що він ідеаліст. По-друге, що зазначений молодіжний контингент буде надто сприйнятливий до такої інформації.  Також не можу відмовитися від думки, що, як і в радянські часи, молодь існує сама по собі,  а офіціозні заходи, спрямовані на її виховання – самі по собі. Наче рухаються паралельними дорогами.  

“Дурниці верзеш – уявляю роздратований голос якогось адепта ідеї виховання на прикладах славетної минувшини, – тих, котрі отираються по нічних клубах, ловлять “кайф” за допомогою всіляких амфетамінів, значно менше, ніж представників здорової частини молодого покоління, яке і цінує, і поважає, і сповідує, і схиляє голову, і виховується, і …”.

Стоп. Про те, кого більше – отої самої здорової частини, чи не дуже здорової – можна посперечатися і зовсім не обов’язково, що суперечка вирішиться на користь першої. Пройдіться, задля інтересу, парком чи навіть центром міста – і досхочу наслухаєтеся ідіотичного реготу і гидотних тюркських матюків у виконанні молодих голосів обох статей. Мода на нічні клуби, якщо не помиляюся, прийшла до нас із обожнюваного нами Заходу. Кримінальна “феня” і звичка вести себе в громадських місцях “во всю широту души” та “без тормозов” – з Росії. На наших благословенних теренах ці два явища успішно сполучилися – наче зайвий раз доводячи нашу роль середини між східною азіатчиною і західною “цивілізацією”. Особисто я майже однаково не можу терпіти “блатний” жаргон з “великого і могучего” і всі оті сучасні “вау!”, “лайки”, “хаби”, “треші”, “маст хеви” і т.д. Як же тоді наш оспіваний і переспіваний ” свій вкраїнський шлях”? Цікаво ще одне: як можна бити поклони перед бізнесом (в тому числі отими самими нічними збіговиськами, які є розсадником далеко не “споконвічних українських християнських традицій і звичаїв”) і одночасно закликати до виховання молоді в “істинно українському національному дусі”?  Це ж майже все одно, що одночасно молитися Богу і дияволу. Але… схоже, в нас саме це й робиться.

Тому ми і є там, де ми є. І в такому стані, в якому є.