Україна – Франція 1:1

Після таких поєдинків виникає спокуса згадати висловлювання тренерів перед матчем.

Дідьє Дешам: “Якщо бути чесним, то я спокійний стосовно завтрашньої гри”     

Олександр Петраков: “Психологія і тактика сьогодні виходять на перший план. Зрозуміло, індивідуальна майстерність вища у французів, але у нас хлопці теж вміють грати в футбол. Ми нікого не боїмося, будемо грати. У Франції є вразливі місця…”.

Трохи кислуватий вираз обличчя коуча французької збірної, з яким він потиснув руку свого українського колеги після фінального свистка, свідчив про те, що спокійним цей матч для нього не був  і завершився не так, як він очікував. А під кожним реченням із прогнозу О.Петракова, думаю, можна підписатися.

Якщо вже зайшла мова про прогнози, то слід відзначити, що одразу троє з опитаних нами правильно передбачили рахунок гри: хавбек “Ниви” другої половини 80-х років Анатолій Назаренко, директор ТОВ “Тернопіль Агробізнес” Богдан Гнатів та відомий громадський діяч Святослав Півторак.

Перший тайм доволі ясно дав зрозуміти, за що нам треба любити нашу збірну. Причому, це любов не з відтінком жалю чи співчуття – мовляв, хотіли старалися, але – не змогли. Хотіли і старалися – це, безумовно, було присутнє на полі. Але до них у цьому матчі додалися ще два надзвичайно важливі компоненти: могли і вміли. Могли практично на рівних  змагатися з чемпіонами світу (а то й переважати їх) у тактиці, функціональній готовності (зокрема, пресингу), що суттєво нівелювало перевагу французів у техніці. А в плані імпровізації, несподіванки в діях наші могли й дати фору “жабоїдам” – пригадати хоча б оригінальний і дуже перспективний пас Ярмоленка на Циганкова і ще два приклади від самого Андрія на тему “Як треба позбуватися опіки в штрафному майданчику і відкриватися на передачу партнера”.

Зрозуміло, що і французи намагалися показати, що титул чемпіонів світу чогось вартує. Однак відразу ж після їхнього найгострішого моменту, коли Погба на 44 хв. тонким і своєчасним пасом вивів на побачення з П’ятовим Марсіаля (наш голкіпер зіграв бездоганно), гості отримали м’яч у свої ворота. Передача з глибини поля знайшла Яремчука, котрий виграв силову боротьбу на фланзі й переадресував м’яч просто на Шапаренка. Удар хавбека “Динамо” у верхній кут був невідпорним. За перший тайм гра нашої збірної заслуговувала дуже високої оцінки, яка….

Яка зазнала суттєвої корекції вже на початку другої половини. Французи вийшли після розмови в роздягальні (можливо, з додаванням  не зовсім цензурних “bon sang!” чи “merde!”) з явним наміром прибрати гру до рук. Вже на 50 хв. проблема, як висловився коментатор Віктор Вацко, прийшла з повітря – звична і болюча для нас тема. Передача з флангу знайшла височенного Рабьо, після скидки якого Марсіаль таки пробив П’ятова. Не можна сказати, що пропущений гол деморалізував українців – вони й далі намагалися шукати шляхи до воріт Льоріса, не забуваючи при цьому й про те, що десь неподалік від їхніх власних воріт чигає завжди готовий на всілякі капості Грізман. Ярмоленко, Циганков, Яремчук, Тимчик, Шапаренко досить непогано взаємодіяли між собою, тримаючи захист і голкіпера французів у тонусі. Не міг поскаржитися на нудьгу і П’ятов – Бензема, котрий вийшов на заміну, на 77 хв. легенько відкинув м’яч на Діаба, котрий бив, здавалося, напевне, але, на наше щастя, лише “поцілував” ударом стійку. Кінцівка гри, з огляду на деякі неприємні традиції нашої збірної, обіцяла бути напруженою, але  штурму воріт П’ятова з боку французів так і не сталося, а остання атака залишилася за нашими.

Отже, 1:1. І – знову відчуття досади. Чорт забирай (merde! bon sang! – фр.), ну як же так можна – більш ніж достойно провести обидва матчі з чемпіонами світу – і припуститися таких безглуздих “ляпів” у обох поєдинках з казахами, матчі з фінами. П’ять нічиїх у п’яти матчах кваліфікації – чи дозволить така виняткова “миролюбність” претендувати на поїздку до Катару в листопаді наступного року? Є сумнів – тим більше що  фіни і боснійці мають щодо цього свою думку…