Виробництво цукру в Україні у сезоні 2015-го, скоріш за все, встановить антирекорд. За прогнозами керівництва Національної асоціації цукровиків України “Укрцукор”, вал солодкого продукту очікується на рівні 1,1–1,2 млн т. Це різко контрастує з відносно успішним для галузі 2014 р., коли було вироблено 2,1 млн т.

На Тернопільщині вже перерили половину площ, на яких ріс майбутній цукорЗ урахуванням перехідних запасів і невеличкого імпорту цукру Україна заледве задовольнить внутрішню потребу в солодкому продукті, яка становить 1,7 млн т. І переговори з Китаєм про відкриття ринку цієї держави для нашого цукру, а також інших ринків, на чому акцентував увагу журналістів міністр аграрної політики та продовольства Олексій Павленко, перебуваючи недавно з робочою поїздкою на Тернопіллі, виглядають наче зазирання в далеку перспективу. Та кращого годі було чекати. Цього року під посіви цукрових буряків відведено лише 238 тис. га, або на третину менші площі, ніж торік (333 тис. га). Шкоди заподіяла засуха, висушивши корінь буряка і, таким чином, частково “з’ївши” вміст цукру. Все це призвело до того, що у сезоні 2015 р. працюватимуть 35–36 найзавбачливіших цукрозаводів, тоді як роком раніше — 48. Наслідки обчикриженої сировинної бази цукру добре видно в розрізі регіонів України. Але в деяких областях, як, наприклад, на Тернопільщині, невеселу загальну картину домальовано похмурими місцевими барвами. У нашій аграрній області, славній традиціями цукроваріння, навесні 2015-го цукрових буряків посіяли курям на сміх — 16,5 тис. га, що більш як удвічі менше порівняно з минулорічним показником — 37,5 тис. га. Цією витратною культурою займаються вже майже виключно сільгосппідприємства. Неповні 3 тис. га посівів, що забезпечили господарства населення, виглядають вбого і мізерно. Чому так сталося? Драматизм ситуації було помітно ще навесні. Збанкрутував великий агрохолдинг “Мрія”. А міжнародний комітет кредиторів не взяв в управління його цукрозаводи. Тому спеціалізований підрозділ агрохолдингу — товариство “Т-Цукор” — цукрових буряків не посіяв. Із трьох цукрових заводів “Мрії” — Козівського, Хоростківського та Збаразького, які переробляли буряк торік, нинішнього сезону працюватиме лише один, Збаразький. Зупинка роботи двох цукрозаводів уже тепер негативно позначилася як у соціальному, так і у фінансовому плані. Без роботи опинилися майже тисяча робітників, які трудилися на цих підприємствах у сезон переробки буряків. Як констатує Козівський селищний голова Петро Вацлавський, це “ще й удар по дохідній частині місцевих бюджетів. Наприклад, Козівський цукровий завод накопичив борг із плати за оренду землі у розмірі 600 тис. грн”. Ще більшу суму цього податку заборгував Хоростківський цукровий завод — майже 700 тис. грн. І стягнути заборгованість украй складно: майно всіх трьох цукрових заводів перебуває в заставі Промінвестбанку, який раніше кредитував ці підприємства, а реальні власники — знаходяться невідомо де. Налагодити контакти з ними для керівників місцевих органів влади — наразі марна справа. Отож надії на збереження цукрового виробництва в донедавна агропромисловому гіганті подав єдиний Збаразький цукрозавод. Однак, втративши власну зону бурякосіяння, частину сировини він планує закупити в місцевих господарствах населення, які й поготів не відзначаються великими посівами буряків, а основні партії завозитиме з-за меж області (всього має заготовити 200 тис. т). А вирощені в індивідуальному секторі буряки — це не масивні коренеплоди від сільгосппідприємств. Торік, наприклад, господарства населення в області показали середню врожайність цукрових буряків на рівні 320 ц/га, тоді як сільгосппідприємства вийшли на 500 ц/га. І не доводиться сподіватися на великий вихід цукру з “індивідуальної” сировини. А тут ще й спекотна погода завадила, затримавши початок сезону копання буряків. Тому Збаразький цукрозавод буде введено в дію у середині вересня. Він має намір працювати аж… 52 доби. А це означає, що виробництво буде запущено заради самого виробництва. Адже для того, щоб цукроварня вийшла на рівень незбиткової роботи, потрібно переробляти буряки хоча б 90 діб. Тим не менш цей цукрозавод працюватиме за себе і двох товаришів, бо планує заповнити квоту “А” (виробництво для потреб внутрішнього ринку України), відведену Мінагрополітики трьом згаданим підприємствам, і хоче виробити 15 тис. т цукру. Усю погоду у цукровиробництві області нинішнього сезону має створити один потужний Чортківський цукрозавод, який фактично належить польській компанії Pfeifer&Langen Inwestycje, а в Україні став всього-на-всього Чортківським виробництвом ТОВ “Радехівський цукор”. Тішить, що це підприємство має стабільних постачальників цукросировини — сільгосппідприємства, яких підтримує товарними кредитами (насінням, міндобривами, засобами захисту) і цього року заготовить від них понад 800 тис. т буряків. Це, власне, стандарт роботи цукрозаводу, керівництво якого дбає про забезпечення сировиною. Сезон цукроваріння тривалістю у сто діб при виході цукру на рівні хоча б минулорічного показника — 13% — дасть змогу Чортківському цукрозаводу виробити 110,5 тис. т цукру. Тож вал солодкого продукту нинішнього року в області очікується на позначці 125 тис. т, що аж ніяк не можна порівняти з минулим роком (285 тис. т). Але навіть цьогорічне скромне виробництво цукру перевищує потреби області більш як удвічі. З іншого боку, воно не гарантує забезпечення споживачів місцевим продуктом. Тернопільщина уже накопичила досвід непрозорого переміщення цукру, виробленого з урожаю 2014 р. Цукрозаводи агрохолдингу “Мрія”, які торік сумарно зварили 180 тис. т, за вказівками господарів вивезли великі партії цукру невідомо куди, ховаючи продукт від стягнень із боку кредиторів. І на прилавках тернопільських крамниць та на ринках тепер дедалі частіше можна побачити цукор із Хмельниччини, Волині, на вартість якого тиснуть збільшені транспортні витрати. А в ці дні ціна цукру в Тернополі коливається від 13 до 14 грн за кілограм. Та підвищена урядом майже на 37% мінімальна ціна на цукор у 2015/2016 маркетинговому році — до 6454,73 грн за тонну (без ПДВ) — не відповідає витратам. За інформацією фахівців департаменту агропромислового розвитку Тернопільської облдержадміністрації, собівартість цукру, виробленого у 2015 р. на Тернопіллі, становитиме 10–10,5 грн за кілограм. Адже об’єктивних причин для подорожчання небагато. Хоча й високі, але поки що стабільні ціни на насіння буряків, міндобрива, а газ для цукрозаводів оптові постачальники уже згідні продавати на 1000 грн за тисячу кубометрів дешевше. А наприкінці вересня, коли виникне нагальна потреба у коштах для закупівлі газу, перші партії цукру заводи реалізовуватимуть за зниженими цінами, на рівні собівартості. Та, поза сумнівом, що ближче до періоду міжсезоння, то вартість цукру зростатиме. І ажіотаж, паніка, що створюють гравці стихійного ринку реалізації цукру, бажаючи вмить підняти власні заробітки, лише сприятимуть ціновій лихоманці. Скорочення цукрового виробництва з року в рік контурно окреслює перспективи цього ринку в Україні. У недалекому майбутньому в солодкій галузі залишаться працювати найсильніші, а це 20–25 заводів, які здійснили модернізацію і розширили потужності з переробки буряків. Вони заповнять квоту для вітчизняного споживання цукру, а надлишки експортуватимуть. Це досвід європейських країн і навіть сусідньої Білорусі. А програми перенавчання, перекваліфікації і працевлаштування персоналу, який раніше трудився на зупинених цукрових заводах, мали б стати справою державного значення.

Роман Якель, “Дзеркало тижня”