Ніхто в світі сьогодні не візьметься сказати, скільки триватиме оте жахіття з коронавірусом.

Напружена ситуація, звісно, впливає на нерви і психіку людей, а в нашому повсякденні, яке й без вірусної атаки не відзначалося надмірною толерантністю і взаємною ввічливістю, це нині помітно практично на кожному кроці.

– Мужчина, ну куда ви пішли?!  – роздратованим голосом запитує продавщиця на касі в одному з магазинів з числа тих, що нині ще не зачинені, –  ви шо, не бачите, що жінка перед вами?!

Я стою трохи позаду двох покупців, про який йшла мова, і про себе відзначаю, що таке звертання більше підходило б щодо корови, яка забрела на чуже поле. Літньому чоловікові, якого воно стосувалося і який таки справді зайшов за намальовану смугу на підлозі, такий вияв поваги до клієнта, вочевидь, теж не припав до вподоби.

– А ти чо кричиш до мене?! – несподівано гаркнув він з-під маски так, що, здавалося, зі стелажів біля каси попадають усі “tic tac”, “Milky way” і M&M’s, – я тобі шо?!

Очі продавщиці округлилися і збільшилися до дозволених орбітами розмірів, а обличчя почервоніло, що було особливо помітно під білою маскою. Втім, як виявилося, не від сорому й ніяковості.

– Ну шо за народ такий?! – вибухає вона риторичним запитанням, – кажеш їм, кажеш, вже понамальовували на підлозі, а вони всьо єдно прут!

Я щиро кажучи, не виключав, що старий запустить у продавщицю буханкою хліба, що її тримав у руці або ж огріє її нею ж таки, але він несподівано заспокоївся і лише глухо пробубонів:

– Ти сама як той народ…

Процес розрахунку між двома ще недавно “воюючими сторонами” відбувся вже спокійно і у повній тиші. За той час інша жінка-покупець теж встигла переступити через заборонну лінію на підлозі.

– Жіночко, станьте, будь-ласка, трохи далі – чую майже медовий голос продавщиці.

“Все ж старий чогось таки добився”, – думаю, виходячи з магазину. Хоча кортіло сказати це хамелеону (чи перевертневі) за касовим апаратом…

Ігор Дуда