Про який закон піде мова?

Ану, напружте трохи уяву і покумекайте, що у нашому житті має непорушну силу закону. Хоча при цьому в офіційних законодавчих актах про нього не згадується. А якщо й згадується, то переважно в плані того, як його, клятого викорінити, або ж хоча б трохи приборкати. 

Порівняно недавно мені довелося розмовляти зі своїм знайомим, вельми розважливим і досвідченим у тонкощах людських взаємин чоловіком. Після обговорення останніх політичних новин мова зайшла про корупцію. Співрозмовник не те щоб виправдовував її, однак висловив думку, що в наших умовах корупція є єдиним ефективним регулятором суспільних відносин. Своєрідним меншим злом, буфером, без якого недосконалі норми нашого життя виявили б себе у всій своїй непривабливій потворності. Я, пригадую, одразу ж взявся звинувачувати його у казуїстиці, цинізмі та інших смертних гріхах. Опонент лише підсміювався у вуса, а відтак навів просту і доволі типову життєву ситуацію. Приміром, ваше любе чадо закінчило престижний вуз, однак з працевлаштуванням виникли проблеми. Ваш нащадок, образно кажучи, байдикує, не знає, куди себе подіти. А це, як відомо, сприятливе живильне середовище для усяких поганих компаній та пов’язаних з ними проблем. І ось в одній  поважній установі вам прозоро натякнули, що питання, в принципі, можна вирішити. Можна, але… претендентів на «тепленьке» місце багато, отож треба обрати найдостойнішого. Отим «найдостойнішим», звісно ж, може стати і ваш нащадок. Може, однак не обов’язково стане. Отож думайте, таточку…

Подумати справді є над чим. З одного боку – чималенька сума, яку доведеться викласти ввічливому здирникові, котрому не те що щось там порушувати – робити нічого не доведеться. Просто спрямувати свій милостивий погляд у ваш бік. З іншого – очікувана з моря погода, тривале безробіття і пов’язані з ним неврози, депресії та інші неприємності. Знаходяться, звичайно, праведники, які обирають саме другий шлях. Та українці переважно – люди практичні й метикуваті, воліють, як Виборний із «Наталки Полтавки», залагодити справу «швидко і недорогим коштом». Або ж і дорогим – це вже як пощастить.

Наведений приклад – лише краплинка у щоденному брудному потоці підкилимних домовленостей, «дружніх» послуг і корисливих зловживань. Подібних ситуацій у нашому повсякденні – безліч. Чистий, наче альпійський сніг, правдолюб дуже ризикує отримати ярлик дивака. Це – в кращому випадку. У гіршому – довічне тавро неадекватної особи. Давно вироблені й апробовані людством норми суспільного життя, дієві в інших країнах, у нас набувають спотвореного вигляду. Або ж їх просто ставлять з ніг на голову. Демократія вироджується в анархію і вседозволеність; свобода слова обертається безкарним обпльовуванням опонентів; лібералізація економічних відносин – появою орд хапуг і хабарників; свобода творчості – лавиною низькопробної літературної макулатури, вульгарних пісеньок, фільмами для усякого роду збоченців. При цьому ніби все залишається на місці, державні установи та інститути функціонують і всі задоволені. То, може, має рацію мій знайомий, стверджуючи про роль корупції як суспільного регулятора? Можливо, без нього й справді ні туди й ні сюди?

Ігор Дуда