Питання філософське трохи і, щоб висловитися простіше:
Чого в житті – любові чи ненависті – насправді більше?
Це ніби і однаково потужні почуття
І йдуть пліч-о-пліч з нами все наше життя.
Ще кажуть, що лише один між ними крок:
Сьогодні любиш, завтра ненавидиш – діалектики урок
Та коли “стукне” вже тобі за шістдесят
Думки чомусь на темний повертають лад
Ще ніби й любиш щось, та ненависті більше пам’ятаєш,
Коли минувшину із сьогоденням співставляєш
Я ненавидів в пору давню френчі сталінські і вигуки “Даешь!”,
Всесилля КДБ і очі з прищуром: “А ты не врешь?”
Я ненавидів, що повинен думати одне, а інше говорити
І що мені з Москви диктують, як я маю жити
Я ненавидів комсомольські ті “отчьотно-ізбіратєльні собранія”,
А після них – у лазнях й саунах “гулянія”
Я ненавидів “долг” з-під палки у Афганістані
Й ряди мовчазні “Груза 200” в “чорному тюльпані”
Свобода й незалежність все в минулому це залишити мала б,
Та менше ненависті аж ніяк чомусь не стало
Ненавиджу мерзоту всю “круту”, яка господарем життя себе вважає,
А всіх навколо за прислугу й бидло має,
Ненавиджу князьків у вишиванках містечкових
Заради вигоди хоч з чортом злигатись готових,
А якщо треба, то й перехреститись в гурті разом із отцями,
Ненавиджу, що були ми і залишились холуями
… Пора, мабуть, за ніс себе легенько ущипнути
І запитати в себе, як із почуттям цим бути,
Воно руйнує поступово, і ти сенс життя втрачаєш,
Та що робити, як нічого іншого не відчуваєш?
Ігор Дуда