Питання філософське трохи і, щоб висловитися простіше:

Чого в житті – любові чи ненависті – насправді більше?

Це ніби і однаково потужні почуття

І йдуть пліч-о-пліч з нами все наше життя.

Ще кажуть, що лише один між ними крок:

Сьогодні любиш, завтра ненавидиш – діалектики урок

Та коли “стукне” вже тобі за шістдесят

Думки чомусь на темний повертають лад

Ще ніби й любиш щось, та ненависті більше пам’ятаєш,

Коли минувшину із сьогоденням співставляєш

Я ненавидів в пору давню френчі сталінські і вигуки “Даешь!”,

Всесилля КДБ і очі з прищуром: “А ты не врешь?”

Я ненавидів, що повинен думати одне, а інше говорити

І що мені з Москви диктують, як я маю жити

Я ненавидів комсомольські ті “отчьотно-ізбіратєльні собранія”,

А після них – у лазнях й саунах “гулянія”

Я ненавидів “долг” з-під палки у Афганістані

Й ряди мовчазні “Груза 200” в “чорному тюльпані”

Свобода й незалежність все в минулому це залишити мала б,

Та менше ненависті аж ніяк чомусь не стало

Ненавиджу мерзоту всю “круту”, яка господарем життя себе вважає,

А всіх навколо за прислугу й бидло має,

Ненавиджу князьків у вишиванках містечкових

Заради вигоди хоч з чортом злигатись готових,

А якщо треба, то й перехреститись в гурті разом із отцями,

Ненавиджу, що були ми і залишились холуями

… Пора, мабуть, за ніс себе легенько ущипнути

І запитати в себе, як із почуттям цим бути,

Воно руйнує поступово, і ти сенс життя втрачаєш,

Та що робити, як нічого іншого не відчуваєш?   

Ігор Дуда