“Дивися, ну чисто люди подуріли з тою Польщою!”, – голос, що прозвучав зовсім поряд, вивів мене зі стану заглиблення у власні думки й змусив глянути на протилежний бік вулиці.

Без цієї репліки я, можливо, й не звернув би уваги на те, чого вона стосувалася. Довжелезна черга біля відділення банку нагадала зборища любителів оковитої біля винних магазинів в часи горбачовської боротьби за тверезість в другій половині 80-х. Нагадувала радше кількісно –  ні матюків, ні відповідного типу фізіономій тут не було. Нормальні дорослі люди, зайняті, вочевидь, вирішенням важливої справи. Схожа картина, доводилося чути, спостерігалася і в інших куточках “файного” міста. У голосі чоловіка, який привернув мою увагу до черги, до речі, не відчувалося патріотичного осуду чи зневаги до корисливих заробітчан, які ладні залишити “неньку” й кинутися за кращим заробітком у сусідню державу – просто констатація факту. Ну, а те, що люди “подуріли”… Наша історія містить безліч епізодів, коли люди прожогом і масово кидалися щось купувати, обмінювати… Наша не така ще давня історія – це постійні черги за найнеобхіднішим. Наша історія – це численні приклади близьких до паніки суспільних настроїв, викликаних одним – недовірою до влади.

Нинішні черги задля оплати послуг польського візового центру – теж не найяскравіший вияв довіри до недавно обраної влади. Ніби й президент не замішаний у різних корупційних схемах (так, принаймні, доводить за кожної телевізійної нагоди батько української Незалежності Леонід Кравчук), а довіри все одно немає. Зовсім не солідні, як для великої європейської держави, черги за можливістю поїхати заробляти у сусідню країну, яка на початку 90-х була в гіршому від нас становищі й від якої, за оцінками фахівців, ми нині благополучно відстали в своєму розвитку “всього лише” на пів століття – переконливе підтвердження цього сумного факту. Серед тих, хто вистоював учора в цих довжелезних зміях-чергах, чимало, напевно, голосували саме за нинішнього гаранта. Я не закликаю розчаровуватися в ньому і тепер за жодних умов не проголосував би за його опонента, але… чому відбувається те, що відбувається? Можливо, тому, що гасло “Кінець епохи бідності” виявилося, м’яко кажучи, трохи передчасним і нічим реально не підкріпленим? Тут на часі згадати слова з  пародії покійного М.Задорнова на вже згаданого М.Горбачова (“Тут многие меня винят в этих записках, дескать я еще в прошлом годе говорил, что у нас все будет. Но я ж не говорил, что у ВАС все будет!”).

Народ досі не навчився розбиратися у передвиборчій риториці? У нього погана пам’ять чи він цілком позбавлений злопам’ятності (в життєво необхідному розумінні)? Тоді нехай постоїть в чергах за візами – принаймні вчора погода цьому сприяла й особливого дискомфорту не створювала…

Ігор Дуда