Можливо, надто часто згадую в своїх публікаціях “Пригоди бравого вояка Швейка”, але що вдієш – книги, які прийнято називати настільними, неминуче накладають відбиток на світосприйняття людини та на спосіб її мислення. Скромно додам: якщо вона, звісно, їх читає.

Отож у “Пригодах Швейка…”, як пригадуєте, фігурує загалом позитивний і симпатичний поручик Лукаш. Він, як писав Ярослав Гашек, був справедливим до солдатів, але ненавидів своїх денщиків, бо, як на зло, йому завжди діставалися найнегідніші та найпідліші. Не вважаючи їх за солдатів, він безуспішно намагався виховувати їх умовляннями  і навіть биттям, безперестану міняв і кожного разу зітхав: «Мені знову попалася підла тварюка».

Думаю, щось подібне може відчувати нині більшість українців стосовно своїх політиків. Для останніх прийдешній рік – черговий шанс скористатися феноменальною, аж до глупства, довірливістю нашого люду. За 27 років незалежності в країні відбулася сила-силенна  всіляких виборів – фактично  Україна виходила з одних виборчих перегонів і одразу ж плавно входила до інших. За цей час начебто мала би відбутися якась селекція (відбір, бракування) політичної еліти, й вона вже мала б набути рис, притаманній еліті європейській, яка передусім керується почуттям обов’язку й відповідальності перед тими, хто висловив їй довіру. Мала б, але…

Нині дехто  покладає надію на майбутні вибори (президентські й парламентські) й навіть закликає своїх співгромадян “голосувати головою”. З цього можна зробити  висновок, що усі попередні рази електорат голосував іншим місцем. Серцем? Можливо. Шлунком? Дуже ймовірно. Тією частиною тіла, де спина… втрачає свою назву? Більш ніж вірогідно – судячи з того, в якому становищі перебуває нині значна частина суспільства. Оте суспільство вже мало підстави вивести правило на рівні математичної формули: в період хаосу, суспільного розбрату й економічних проблем у нас до влади неминуче, можна сказати, із залізною закономірністю рветься здебільшого усілякий непотріб. І рветься з цілком конкретною метою: щоб мати  більше можливостей якнайбільше урвати і загребти. Поки є час і сприятлива ситуація. Точнісінько як у застільній пісні: «Пиймо тут, бо на тім світі не дадуть!». Селекція, можливо, й відбувається, але – негативна. До того ж, за умов відсутності по-справжньому незалежного й непідкупного суду, некорумпованої прокуратури й слідчих органів, за браком справжніх реформ можна проводити скільки завгодно виборів із будь-яким результатом – жодних змін  не відбудуться. Чомусь думається, що пройдуть наступні виборчі перегони – і в отого вельми піддатливого до крикливої пропаганди й брехливої реклами соціуму, наділеного, до того ж, препоганою пам’яттю вчергове виникне безнадійно-апатична “лукашівська думка: “Знову попалися тварюки…”

Ігор Дуда