Відверто зізнаюся: до наших сьогоднішніх реалій, всієї отої невлаштованої та нездорової обстановки в суспільстві, обрамленої в пишномовні й крикливі псевдопатріотичні заяви та лозунги, ставлюся вельми негативно. Однак така оцінка все ж не повинна перетворюватися на догму й своєрідну “фіранку” на очах, яка заважає бачити те, що діється навколо. Тому, не відмовляючись загалом від критичного сприйняття сьогодення з його фальшиво-брехливо-корисливою владою, хитрувато-злодійкуватим народом і, як наслідок – болота, в якому ми борсаємося і ще, напевно, довго будемо борсатися, не можу не віддати належне роботі певних категорій людей. Роботі потрібній, важкій і небезпечній. Виходить майже як у пісні з відомого серіалу радянських часів: “Наша служба и опасна и трудна”. Що ж, аналогія в даному випадку цілком доречна.  Кадри операції із захоплення групи грабіжників у людному місці біля вокзалу видалися ніби з якогось бойовика: блокування автівки, оперативні дії співробітників карного розшуку та спецпідрозділу КОРД не залишили злочинцям, які обтічно (щоб не образити якусь дружню країну?) йменуються “особами кавказької національності”, жодних шансів і були проведені блискавично. Це, зізнаюся, трохи втішило й засвідчило, що протистояти злочинним посяганням у нас є кому. І що наша поліція нас таки береже – принаймні деколи.

Це втішило, але водночас засмутило інше. Україна чомусь поступово і неухильно перетворюється на своєрідний “резервуар для відходів” з інших країн. Справді, чому особи зазначеної національності не займаються своєю улюбленою справою десь серед живописних гір Кавказу, а вирішили “промишляти” в Україні? Напевно тому, що умови тут для них кращі.  Клімат сприятливіший. В даному конкретному випадку їм предметно дали зрозуміти, що це не зовсім так. Відповідна й реакція читачів у коментарях на сайтах (“Молодці! Наїхало повно нечесті різної і роблять, що захочеться”). Але ж, думається, цією трійцею захоплених грабіжників число “гостей України” далеко не обмежується…

Ігор Дуда