Ну що ж, добравсь коронавірус вже й до нас,
Забули діти й вчителі дорогу в клас,
А ті, хто звик солідні чайові давати в ресторані –
Обходяться, мабуть, борщем удома на дивані
Не видно і маршруток – повних наче бочки
Із оселедцями, де тітки сваряться мов квочки,
Тернопіль обезлюднів і таки добряче,
Лиш зрідка чути, як загавка пес або дитя заплаче
Зненацька його вкрило покривало карантину,
Втім, “ощасливлене” ним “файне” місто не єдине:
“І не в однім отім селі, а скрізь по славній Україні”
Хвороботворне зло розгулювати взялось нині
Щоб якось стримати його – багато ніби і не треба:
Сидіти вдома й якомога менше вештатись під небом,
Ну, й руки мити добре, звісно – це з дитинства ще знайоме,
А нині має уже статус аксіоми,
А ще – щоби без революцій усіх рівними зробити,
Належить нині маски всім носити
Під нею вже не розрізниш, хто гарний (а), хто – потвора,
Хто зранку п’є лиш orange fresh, а хто “нажлуктався” учора
Ніби і просто все, та – не для українців:
“Щоб хтось нам вказував ходить лиш поодинці?!
Носити маску й зуби всі свої криві ховати?!!
Й заборонив у лісопарку шашликом поласувати?!!
Ти хто такий?!! Мені як смієш диктувати?!!
Та я! Та в мене друг “крутий”!! Та йди ти на …!!!
Не маю перед тим коронавірусом я страху!”
——————————————–
Не маєш страху, друже? І на всіх тобі начхати?
За це вершитель долі може й покарати
Поки що в смертнім списку більше тридцяти
Не припускаєш, що наступним можеш бути ти?
Ігор Дуда