Ну що ж, добравсь  коронавірус  вже й до нас,

Забули діти й вчителі дорогу в клас,

А ті, хто звик солідні чайові давати в ресторані –

Обходяться, мабуть, борщем удома на дивані

Не видно і маршруток – повних наче бочки

Із оселедцями, де тітки сваряться мов квочки,

Тернопіль обезлюднів і таки добряче,

Лиш зрідка чути, як загавка пес або дитя заплаче

Зненацька його вкрило покривало карантину,

Втім, “ощасливлене” ним “файне” місто не єдине:

“І не в однім отім селі, а скрізь по славній Україні”

Хвороботворне зло розгулювати взялось нині

Щоб якось стримати його – багато ніби і не треба:

Сидіти вдома й якомога менше вештатись під небом,

Ну, й руки мити добре, звісно – це з дитинства ще знайоме,

А нині має уже статус аксіоми,

А ще – щоби без революцій усіх рівними зробити,

Належить нині маски всім носити

Під нею вже не розрізниш, хто гарний (а), хто – потвора,

Хто зранку п’є лиш orange fresh, а хто “нажлуктався” учора

Ніби і просто все, та – не для українців:

“Щоб хтось нам вказував ходить лиш поодинці?!

Носити маску й зуби всі свої криві ховати?!!

Й заборонив у лісопарку шашликом поласувати?!!

Ти хто такий?!! Мені як смієш диктувати?!!

Та я! Та в мене друг “крутий”!! Та йди ти на …!!!

Не маю перед тим коронавірусом я страху!”

——————————————–

Не маєш страху, друже? І на всіх тобі начхати?

За це вершитель долі може й покарати

Поки що в смертнім списку більше тридцяти

Не припускаєш, що наступним можеш бути ти?

Ігор Дуда