Це питання нині є предметом обговорення в політичних телепрограмах за участю солідних аналітиків, дипломатів, військових…
Добряче додають напруги і повідомлення від наших західних партнерів, з яких можна зробити висновок, що час вторгнення російської армади на територію України вже зовсім не за горами. А екс-Президент Петро Порошенко сумовито-саркастично усміхається – ось уже, мовляв, росіяни і воєнні шпиталі розгорнули поблизу кордонів, що неминуче свідчить про запланований наступ. З цього, на його думку, напрошується логічний висновок: гуртуйтеся, єднайтеся, браття-українці, й не навколо будь-кого, а навколо того, хто… – і далі йде цілий перелік діянь колишнього гаранта, не раз оспіваних адвокатами творця “АрМоВіра”… Все ж, практично всі учасники дискусій сходяться на тому, що нападе, чи не нападе на нас Росія – відомо лише її правителеві Владіміру Путіну. Враження повного неадеквата, попри створюваний ним і його оточенням образ “собирателя земель русских”, він не справляє. І, напевно, дещо тямить у світовій історії, в тому числі й історії воєн. Найуспішніші (для загарбників) з них бували в тих випадках, коли супротивну сторону вдавалося застукати зненацька. Як це було з німецьким бліцкрігом у 1941 р. і з японською атакою на Перл-Харбор того ж року. А коли про майбутній наступ уже трубить цілий світ, коли могутні західні держави уже оголошують про цілий пакет небувалих досі економічних санкцій і коли можливий противник перебуває в якій-не-якій, та все ж бойовій готовності (що неминуче загрожує чималенькому числу “груза 200” в російські міста, села і містечка), то сама ідея нападу за таких обставин видається, як мінімум, не найрозумнішою.
![](https://zz.te.ua/wp-content/uploads/2022/01/Mariup-1.jpg)
Але… але… рівно сім років тому, попри вогнище війни на Донбасі, яке вже палахкотіло, просто неймовірною здавалася думка, що вона може зненацька підступно і жорстоко вдарити і по цілком мирних громадянах. Справді, коли на війні гинуть військові, це боляче, це горе для їхніх рідних, побратимів, але в глибині душі розумієш, що це – складова професійного ризику, пов’язаного із протистоянням добре підготовленому, озброєному і нахабному ворогові. На війні – як на війні: сьогодні – вони нас, завтра – ми їх. Коли ж серед білого дня реактивні снаряди падають на жителів мирного міста, вбиваючи і калічачи ні в чому не винних людей, до війни ніяк не причетних – це не вкладається у голові. Сьогодні – сумна річниця такої події. Сім років тому, 24 січня 2015 р., російсько-“ДНР”-івські терористи здійснили три ракетних обстріли житлових кварталів Маріуполя. Внаслідок цього загинуло 29 людей (серед них і діти), ще 93 отримали поранення. Цей акт неприхованого бандитизму засвідчив, що сепаратисти та їхні російські “куратори” не зупиняться ні перед чим і з готовністю наплюють на всі положення міжнародних конвенцій, у яких йдеться про захист мирного населення під час бойових дій.
![](https://zz.te.ua/wp-content/uploads/2022/01/Tiutchev-226x300.jpeg)
Тому сьогодні, зважуючи усі можливі “за ” і “проти” вторгнення Росії в Україну і навіть роблячи висновок, що твереза і розважлива оцінка ситуації начебто не дає особливих підстав для побоювань і тим більше – для паніки, варто все ж бути насторожі й тримати порох (отой, справжній) сухим. Пам’ятаючи, що маєш справу з державою, яку “умом не понять”. Так писав їхній поетичний класик Ф.Тютчев, а він, крім років кар’єри дипломата за кордоном, чимало пожив і в “матушке-России”. І, напевно, добре знав, як вона піддається осмисленню нормальною людською логікою…