Люди різняться за своїми моральними установками, переконаннями, зрештою, просто смаками, уподобаннями і звичками. Політики – не виняток.

Хтось вважає, що обманювати чи просто безсоромно брехати, робити підлість – неприпустимо, а хтось переконаний, що висока мета такі діяння цілком виправдовує. Хтось є затятим демократом і ладен з будь-якого приводу проводити всенародні референдуми, а хтось схильний думати, що він сам найкраще знає, що потрібно його народові, й приймає рішення одноособово. Спільним між державними діячами є те, що вони часто є кавалерами різних нагород – як своєї країни, так і іноземних. Ставлення до них, до речі, теж характеризує людину. Деякі – як, приміром, Гітлер і Сталін – не обвішували свої груди орденами: перший носив лише солдатський “Залізний хрест”, отриманий в Першу світову війну, а другий – зірку Героя соціалістичної праці, хоча міг додати ще декілька зірок Героя Радянського союзу. Зате вже груди Германа Герінга чи Леоніда Брежнєва нагадували вітрини ювелірного магазину. В питанні колекціонування орденів “дорогий Леонід Ілліч” міг би дати фору будь-якому фанату фалеристики, тому й ходили ще за життя генсека жарти, що його грудну клітку розширять, щоб вона вміщала всі нагороди, або ж що спину тов. Брежнєва віднині вважатимуть грудьми – щоб і її можна було прикрасити черговим орденом.

Пригадалося це все не просто так, а з досить вагомого приводу: саме цього дня, 27 квітня 1995 р. Верховна Рада затвердила першу державну нагороду України – орден Богдана Хмельницького. Він призначений для нагородження громадян України за особливі заслуги в захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, зміцненні обороноздатності та безпеки України. А оскільки серед особливих заслуг можуть бути і особливо особливі, й винятково особливі,  орден має три ступеня. Здавалося б, все зрозуміло. Але… серед лицарів ордена Богдана Хмельницького (так йменуються ті, хто ним нагороджений) фігурує, приміром, колишній директор ФСБ Росії Ніколай Патрушев, якого “посвятив у лицарі” Леонід Кучма “за вагомий внесок у розвиток співробітництва між Федеральною службою безпеки Російської Федерації та Службою безпеки України у боротьбі з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю та наркобізнесом” (припускаю, Леоніду Даниловичу не вельми приємно нині згадувати про це). Крім цього, лицарями ордену Богдана Хмельницького стали носії таких типових і поширених в Україні імен та прізвищ, як Муамар Аль-Каддафі та Лі Аньдун. Перший – колишній лідер Лівії, якого нагородив Віктор Ющенко «за визначний особистий внесок у розвиток українсько-лівійських відносин»; другий – заступник начальника Головного управління Народно-визвольної армії Китаю, нагороджений Віктором Януковичем з дещо іншим формулюванням – “«за значний внесок у розвиток українсько-китайських відносин». Прочитайте Статут ордена – і ви не знайдете там підстав для таких нагороджень. Це – ще один прояв нашого повального правового нігілізму. І, може, ще не найгірший. Якою була діяльність Каддафі та Лі Аньдуна в царині «захисту і зміцнення» – можна лише здогадуватися. Відповідь, вочевидь, застелена покровом державної таємниці. Принаймні, верблюдів, як тяглової сили, в українській армії, здається, не з’явилося. Сухих пайків з ієрогліфами на бляшанках і з переважним вмістом рису – теж…

Ігор Дуда