Своєрідну макову карусель минулого року створили п’ятеро злочинців на Тернопіллі, доки у перебіг подій не втрутилися міліціонери. Фінал для них усіх настав днями у суді.

Підсудні вислухали вирок, за яким підлягає конфіскації особисте майно кожного. Усіх визнано винними за частиною 3 статті 307 Кримінального кодексу України, яка кваліфікує відповідальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Двох сільських постачальників маковиння судді покарали на три з половиною роки ізоляції. Вердикт іншим трьом підсудним ще суворіший: у колонії мають провести (кожен — за своє) від восьми років і шести місяців до рівно восьми літ.

На одній з тернопільських вулиць міліціонери затримали молодика, котрого пізніше суд визнав організатором групи наркоділків, під светром якого був прикріплений ремінцем до тіла пакет з маковинням, вага якого перевищила кілограмову позначку. Невдовзі на зупинці громадського транспорту було вилучено теж пакет з немалою кількістю макової соломки в його співжительки. Обоє, мабуть, розуміли, що їм не уникнути відповідальності, принаймні за незаконне зберігання наркотиків. Але навіть за таких обставин не принишкли. Через кілька тижнів молодик, його подруга і їхній приятель знову опинилися в полі зору оперативників служби боротьби з незаконним обігом наркотиків. На сходовому майданчику багатоповерхівки молода жінка викинула пакет, де було більше півкілограма макової соломки. Приятель ногою відштовхнув його якнайдалі… Не міг сховати інше — те, що знайшли в його оселі: медичні шприци, наповнені опієм, ватні тампони, просочені таким же дурманом, пляшечку з екстракційним опієм… Приблизно таке ж «добро» оперативники вилучили й із квартири, де мешкала молода пара…

Троє підсудних тернополян у суді не заперечували власної залежності від наркотиків. Запевняли, що лишень вживали самі і що макова соломка потрібна була їм для власних потреб. Категорично заперечували причетність до наркобізнесу. Власник квартири, в якій найчастіше перероблялося маковиння на «ширку», наполягав, що не мав ніяких спільників, ніколи не робив із своєї оселі «наркокухні» і що жодного разу чужі не вживали в нього наркотиків. Пара співжителів зайняла схожу позицію, мовляв, жінка не знала, що робив чоловік, а він не відав про її справи. Насправді свідки свідчили про протилежне.

Наркотичну сировину доправляли до Тернополя з сільського обійстя Львівщини. Усе почалося кілька років тому, коли з місць позбавлення волі повернувся знайомий і за оказії познайомив сільського чоловіка з приїжджим із Тернополя. Розмінявши сороківник віку, чоловік встиг надбати кілька судимостей в основному за тими статтями Кримінального кодексу України, які передбачають відповідальність за наркозлочини. На Львівщину, як згодом встановило слідство, його привело бажання розжитися маковинням. Оскільки був він наркозалежним, то інтерес до рослин, що містять опій, зрозумілий. Та плани молодика полягали не тільки в задоволенні власної згубної пристрасті, а й в отриманні зиску на постачанні «кайфу» тим, хто присів на голку. Селянин пристав на пропозицію приїжджого постачати його потрібним «товаром», обмінялися для зв’язку номерами своїх мобільних телефонів.

Зимового дня і відбулася перша оборудка. В село з Тернополя молодик добрався якоюсь легківкою. Автомашина загальмувала оддалік, у непримітному місці, очікуючи пасажира, котрий попрямував до магазину, де й мала відбутися зустріч з продавцем наркосировини. Селянин приніс подрібнений мак у поліетиленовому пакеті, а додому повернувся із сотнею гривень у кишені. З тих пір і завертівся маковий «бізнес».

Сільський чоловік висушував маковиння на горищі, перемелював м’ясорубкою на соломку» і готував для покупця. За склянку дурману йому платили 25-30 гривень.

Співрозмовники конспірувалися, уникали точних назв, користуючись умовними фразами. Кожен із них знав умовне слово, коли йшлося про кількість склянок маковиння.

Наступного разу за наркосировину приїжджий виклав 930 гривень. Через кілька тижнів чоловіки знову зустрілися: один повіз 80 склянок макової соломки, другий виручив за неї 2400 гривень. Їхнє спілкування жвавішало: приблизно раз на місяць упродовж року зустрічалися потай чи біля сільмагу, чи неподалік оселі постачальника. Той віддавав приготовлену соломку, вже відміряну 250-мілілітровими склянками, отримуючи жадані гроші. Не переймалися тим, скільки скалічили чужих життів. Приїжджий молодик отримував у постачальника із сусідньої області щоразу від 20 до 80 склянок маковиння.

На Тернопіллі також розгорнув наркобізнес з раніше судженим мешканцем обласного центру. На квартирі у нього переробляли маковиння на ацетильований опій разом із молодою жінкою. Сам або разом із співжителькою скуповував наркотичну сировину. Реалізовувати «ширку» найчастіше доводилося жінці, чоловік же стояв на чатах. Сам теж деколи збував наркоманам «дозу», коли співжителька відлучалася. За один мілілітр згуби брали в наркозалежних 50 гривень. Клієнтів, як свідчать матеріали кримінальної справи, їм не бракувало.

Те, що наркобізнес був поставлений, як мовиться, на широку ногу, засвідчує і прагнення організатора групи мати не одне джерело постачання маковиння. Якось кинув оком на ще одне сільське обійстя у Тернопільській області. «Не вистачає пенсії на життя», — бідкався в розмові немолодий чоловік. «Будуть гроші», — запевнив його молодик з обласного центру і виклав план дій. Нехитрий — вирощувати опійний мак і забезпечувати меленою соломкою. Літній чоловік вирішив ризикнути – спокусили обіцяні 25 гривень за склянку.

Він кілька разів вирушав у напрямку сільської церкви на зустріч з молодиком. Приходив не з порожніми руками і повертався не з порожньою кишенею. П’ять-шість десятків склянок меленого маковиння їхали в Тернопіль, а постачальник дурману за це отримував щоразу більше тисячі гривень. До певного часу тривали такі оборудки, поки на сільське подвір’я з обшуком не прийшли міліціонери. На горищі і в прибудові знайшли сушене маковиння…

Під час судового розслідування численні свідки розповідали про те, як домовлялися телефоном про зустріч в якомусь тихому місці чи неподалік квартир, де мешкали обидва чоловіки, і отримували те, за чим приходили. Приміром, один із свідків казав, що вручав гроші і порожній шприц, а йому виносили наповнений «ширкою». Інший згадав, що йому якось дозу просто скинули з балкона. Але, як кажуть, скільки б мотузці не витися, кінець все одно буде. Так і у цій кримінальній історії.

ВЗГ УМВСУ