Вже так повелося в національному політичному середовищі, щоб давати проміжну оцінку діяльності того чи іншого діяча після ста днів перебування при владі. Не зрадимо традиції.
У мене, нібито, ще не дата, але вчора зателефонували з одного достойного видання і, за їх підрахунками – вже час. Повіримо на слові.
Що маємо, що має місто за цю стоденку? Знову скажуть, що тільки й вмію, що «очорняти» і обливати брудом, але чогось доброго не набули. Мова, навіть, не про якісь конкретні діла, швидше, навпаки, бодай, про спроможність нової команди бачити проблему. Цього немає.
Головним недоліком Надала, як і будь-якого керівника, який має купу зобов’язань перед третіми особами, є хибність у виборі стратегії формування команди. За великим рахунком, перебуваючи у подібному стані, Надал позбавив себе можливості самостійного її формування. Яскравим прикладом тому є призначення заступника, що не є членом виконкому. Маємо, як правовий, так і чисто господарський нонсенс. Заступник міського голови, що опікується життєдіяльністю міста не може не бути членом виконкому. Адже, саме на виконкомі вирішуються безпосередні проблеми, приймаються відповідальні рішення. Самоусуватись від цього заступник не має права. Проте, це зроблено. Подумав собі, а може заступник буде займатись аналітичною роботою і пропонуватиме голові якісь кардинальні рішення щодо стратегічного розвитку міста і його господарки. Тут – проблема. На рівні міста чогось особливо новітнього запропонувати неможливо, адже доводиться діяти у визначеному зверху господарсько-правовому полі. Міняти правила цієї гри місцева влада не в змозі. Хіба це новина? Тому й маємо те, що маємо. А щодо стратегічного бачення… Комусь здалось, що робота в громадській організації майже те саме, що й у владі. Фатальна помилка, помилка на рівні системного збою. Громадська організація, апріорі, завжди є опонентом діючої влади. Це закладено у її сутність. Розробки й пропозиції, вирішення окремо взятого питання на рівні громадської організації не те саме, що вирішення подібних питань на рівні влади. Справді, не судитись же самим з собою.
Йдучи на вибори, кожен з кандидатів гучно заявляв громаді, що у нього є команда достойників, яка здатна перевернути світ, а у цих достойників є плани, які покращать наше життя вже сьогодні. Як бачимо, що на рівні держави, що на місцевому рівні – мильні бульбашки, а не команди з програмами. Все вирішується поспіхом і на коліні. Прийнята на днях програма розвитку міста скальковане відображення минулих програм. Як колись писали: «углубіть, расширіть, улучшить». От тільки невідомо звідки, з яких джерел наповнювати міський бюджет. Упор знову робиться на торгівлю з розвагами. Як на мене, помилково. Я не знайшов у цій програмі де б йшлося про дійсне створення робочих місць для молоді, де б були, бодай окреслені, шляхи розвитку галузей переробної промисловості сільськогосподарської продукції, де б йшлося про реальне вирішення транспортної проблеми. Трохимова свитка, а не програма.
Окрема розмова про так званий обмін досвідом. Слава Богу, хоч не з В’єтнамом, пригадуєте, свого часу і туди літали. Результати? Практичних – жодних. В плані намірів – море. По-перше, перспектива авіаційного сполучення з містами Польщі та Грузії, а саме Аджарії. Чи добре це? Будь-яка співпраця сама по собі вже добре. Питання в іншому, хто буде літати, так би мовити, за які «шиші»? Та й з якою метою? В сезон в Батумі – ще розумію. Але з такими неспокійними сусідами, один з яких, взагалі, часами з головою не дружить, в Грузії особливо не відпочинеш. Возити літаками дуже смачні аджарські мандарини – накладно, напевно. Як виглядає, наміри так і залишаться намірами. По-друге, сумнозвісний сміттєпереробний завод. Перед виборами, якщо не помиляюсь, нам говорили, що лише протидія тодішньої міської влади заважає його змонтувати і запустити. А так – стоїть запакований у Буську і чекає приходу пана Надала. Стоїть донині. Виявляється не сказали нам перед виборами, що монтаж та запуск, а потім і робота коштує грошей. І не малих. Маємо труднощі з інвестором. Наразі шукаємо.
Про несподівану зиму і, як не дивно, про сніг в зимі – говорити некоректно. Насправді, і це без іронії, прийшовши до влади, фактично, на початку зими, щось кардинально покращити просто фізично неможливо. Хоча, намагатись варта було.
За бажанням, можна знайти ще з добрий десяток тем щоб «поглумитись». Я не ставив перед собою такого завдання. Навпаки, мені далеко не байдуже у якому місті житиму я, діти, онуки. Більше того, я пам’ятаю Тернопіль свого дитинства, порівняння не на користь сьогодення, на жаль. Тому, маю пропозиції пану Надалу. Для початку, десь під літо дайте оцінку роботи всієї структури міської влади, персональну. Від людей, що не справляються – позбавтесь. Знаєте, це так, як з купленим («кое-кто, кое-где у нас, порой» ще здатний на такі ганебні речі але не у нас в Тернополі, скажу більше – навіть не в області) судовим рішенням першої інстанції, не факт, що воно не буде скасоване апеляційною чи касаційною інстанцією. Їхня ж честь суду першої інстанції, який це рішення постановив, при цьому, з почуттям виконаного обов’язку вмиває руки. Зробіть аналогічно. Виконуючи зобов’язання, ви дали шанс, достойник його не виправдав. І все. Терміново, вже сьогодні, а ще краще, коли б це було вчора, розробіть реальний план розвитку міста. Маєте громадські ради – підключіть їх. Знову ж таки, в кінці весни вийдіть з напрацюваннями до громади, послухайте її, зробіть корективи, дайте роз’яснення щодо реальних можливостей міста, окресліть пріоритети, і – вперед!
Якщо ж нічого не виходитиме, десь через рік, зробіть мужній крок і подайте у відставку. Як то кажуть, дурень думкою багатіє. Це я про себе.
Олег Мартинюк
На фото: А все так добре починалось
Loading ...