В будь-якій справі передусім цінується визначеність: умов, перспектив, потенційних загроз і наслідків. Воно й зрозуміло: якщо ризики переважають можливі здобутки, то, може, не варто й щось починати. Хоча це застереження – не для любителів азартних ігор і казино (кудись, до речі, зникли вельми цінні настанови щодо них, якими, бувало, ряснів популярний місцевий сайт).

Коли вам щось зненацька впаде на голову (не маю на увазі “знаки уваги” від ворон чи іншого птаства), ви, прийшовши до тями, захочете дізнатися, звідки це взялося і яким чином ви можете усунути чи хоча б звести до мінімуму заподіяну вам шкоду чи збитки. Це – цілком природне людське бажання. Воно може виникнути у багатьох тернополян і жителів прилеглих сіл після крайніх (хотілося б, щоб останніх) прильотів російського диявольського вогнедишного залізяччя у наш тихий край. Шкоди наробили вони чимало. Влада відреагувала належним чином, пообіцявши в найкоротший термін виділити кошти на відновлення житла людям, які постраждали від рашистських повітряних атак. Наразі, як повідомлялося,  триває підрахунок збитків, після цього необхідну суму виділять відповідно до рішення обласної комісії ТЕБ та НС з обласного бюджету. Було також пояснено,  звідки будуть виділяти кошти для громадян та підприємств, які зазнали збитків у наслідок обстрілу:

Перший варіант:  програма “Є відновлення” щодо житла, яке було пошкоджено.

Другий варіант: репарації Росії.

Третій варіант: за кошти громад, обласних адміністрацій, щоб люди мали змогу відновити своє житло.

Є і четвертий варіант: якщо власник пошкодженого майна має невеликі збитки і хоче самостійно відновити пошкодження, то він може зробити це за власний рахунок.

З першим та третім варіантами більш-менш зрозуміло, хоча, як засвідчує наша життєва практика, з їхнім застосуванням можливе всіляке. В тому числі – й чимале число невдоволених і обійдених, на їхній погляд, увагою. Більші питання (і сумніви) викликають 2-й і 4-й пункти. Репарацій від Росії, підозрюю, можуть дочекатися вже правнуки нинішніх потерпілих. Ну, може, в кращому випадку – їхні діти від дуже пізніх шлюбів. Не так все просто у міжнародних судових справах з точки зору їхньої оперативності – тим більше, якщо маєш претензії до держави, якій “похерить” закон – що раз плюнути. Є запитання і щодо 4-го варіанту. Сформульований він якось… утопічно чи ідеалістично (“якщо власник пошкодженого майна має невеликі збитки і хоче самостійно відновити пошкодження, то він може зробити це за власний рахунок”). Цікаво, чи багато відшукається в нас таких, які щиро визнають свої збитки невеликими і гонорово візьмуться відновлювати пошкодження за отой самий власний рахунок? І чи не буде комісія, що визначатиме розмір цих збитків, заздалегідь “заточеною” на те, щоб применшити їхній розмір і тим самим “заохотити” потерпілих згадати відоме “порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих”? І чи не відкриває це простір  для таких любих нами “порєшати” і “утрясти”?

Отак впаде щось на голову – і потім  доводиться розгрібати. Не виключено, що досить нудно і досить довго…