Радянський Союз був закритою від решти світу країною. Досягалася ця закритість максимальним обмеженням контактів своїх громадян з навколишнім світом.

Робилося це з благородною метою – щоб вберегти їх від зайвих спокус. А інструментом здійснення такої політики був закритий кордон, через який, як співалося у давній пісні, “угрюмый танк не проползет, не пролетит стальная птица”. Образ пильного прикордонника в дозорі з вірним (і теж пильним) псом поряд був одним з елементів ура-патріотичної героїки.

І все ж, попри цю пильність, люди примудрялися втікати з раю розвинутого соціалізму. Найчастіше це робили відомі спортмени або представники мистецтва, які просто не поверталися із закордонних гастролей і турнірів. Однак існував і складніший, ризикованіший шлях. Саме цього дня, 6 вересня 1976 р. радянський пілот Віктор Беленко перелетів у Японію на суперновітньому перехоплювачі МиГ-25П. Майстерно оминувши радянські та японські радари й уникнувши зустрічі з висланими на його перехоплення японськими винищувачами, змінюючи висоту польоту, він зміг посадити літак в аеропорту міста Хакодате.  

Хоча Беленко відразу ж заявив японським властям, що перелетів навмисно і попросив політичного притулку в США, Радянський Союз ніяк не міг змиритися з тим, що заступник секретаря парторганізації ескадрилії добровільно чкурнув у стан ймовірних противників, та ще й на літакові, який їм краще б не бачити. Пропагандистська машина СРСР спершу зчинила галас про “вимушену посадку” й “примусове затримання радянського льотчика” американцями і японцями. Коли це не дало ефекту – підключили дружину і мачуху, заявивши, що дії США рівнозначні “насильницькому роз’єднанню сім’ї”; дружина ж вмовляла його повернутися, мовляв, йому вибачать цю помилку. Однак не для того Беленко здійснив ризикований переліт, щоб покаятися і попроситися назад. Він, зрештою, мав серйозні аргументи для розмови з американцями –  передав їм літак з величезною кількістю секретної на той час апаратури, чим завдав радянському ВПК такої ж величезної шкоди. Після цього власті СРСР втратили інтерес до “примусового утримання радянського офіцера” і зосередилися на вимогах негайно повернути повітряне судно. Його їм повернули, але лише після того, як американські та японські фахівці розібрали і вивчили його до останнього гвинтика. Цю “заслугу” Беленка його батьківщина оцінила у своєму звичному стилі, заочно засудивши його до смертної кари. З її точки зору було за що: витрати на ліквідацію чи хоча б мінімізацію наслідків перельоту В. Беленка вимірювалися сумою з багатьма нулями…

Досі достеменно невідомо, що штовхнуло В. Беленка на його вчинок. Уже post factum говорилося і про його конфліктність, і незадоволення затримкою присвоєння звання капітана, і про те, що він якось почув чиюсь фразу щодо того, що за секретний МиГ американці викладуть казкову суму грошей… Як би там не було, 6 вересня 1976 р., здійснивши під час навчального польоту різкий поворот у бік Японії, він за кілька секунд зробив свій життєвий вибір і провів межу між минулим і майбутнім. Таких людей часто прийнято називати зрадниками, однак відтоді не доводилося чути, щоб він про отой свій вибір шкодував…

Ігор Дуда