Боснія і Герцеговина – Україна – 0:2

Одразу ж чомусь хочеться остудити відерцем холодної води можливу ейфорію вболівальників: зовсім немає певності, що через рік наша збірна поїде в Катар. Попереду – два березневі  раунди плей-офф, і вже в першому з них збірній України можуть попастися Італія чи Португалія (хоча можуть дістатися й Уельс, Шотландія чи Швеція – жеребкування відбудеться 26 листопада). Тим більше, що  гра нашої команди наразі не справляє переконливого враження. І гарантій, що до березня вона відчутно поліпшиться, навряд чи хтось дасть…

Тепер – до матчу, який так невиразно розпочинався у виконанні наших футболістів, але який так щасливо закінчився. Два завдані удари (6 хв. – Маліновським і 12 хв. – Зінченком) начебто засвідчили наступальні наміри українців, але якщо не рахувати цих двох епізодів,  то можна сказати, що “запрягала” наша збірна довго – могло навіть скластися враження, що завдання перемагати (краще – з різницею в кілька м’ячів) перед нею не стоїть. Ні високого темпу, ні якихось несподіваних атакувальних ходів українці господарям не пропонували. Можливо, пам’ятали недавню гру в Львові, коли, жваво розпочавши, в кінці ледь могли стримувати боснійців? Мимоволі виникала думка, що наші сподіваються лише  на якийсь випадковий гол – надто вже неквапливо, академічно, передбачувано вони діяли.  На диво, коментатор  В.Вацко саме тоді помітив якусь перевагу наших футболістів у класі. Що ж, йому там, у Києві, видніше, а от я, перебуваючи в “файному” місті, отої самої переваги не зауважив. Грішили неточними передачами всі, особливо ті, від кого залежали конструктивні дії нашої команди: Зінченко, Маліновський, Циганков. В першому таймі якихось складних завдань перед захистом боснійців українські футболісти не поставили. Залишалося чекати (з дедалі слабшою надією), що в другій половині характер матчу зміниться. Контроль м’яча – так, був за нами, але – повільний. А тут ще на 45 хв. Бущан по-справжньому врятував команду  після подачі кутового, відбивши удар головою впритул (у співавтори цього сейву слід дописати й Забарного, котрий вчасно вибив м’яч, який вже були готові добити у ворота відразу троє боснійців).

Початок другого тайму теж не віщував нічого особливо доброго: ні гостроти, ні точності в передачах… В якийсь момент хотілося спересердя плюнути – ну, не вміють чи не можуть хлопці використати свій шанс. Однак саме нагодився фланговий прохід не дуже помітного в першому таймі Циганкова. На 58 хв. він фінтом обіграв суперника й прострілив –  Зінченко опинився в потрібному місці й вразив ворота. А коли невдовзі стало відомо, що французи в Хельсінкі повели у матчі з фінами (Merci!), напруга почала збільшуватися з кожною хвилиною. Боснійці заграли активніше,  сміливіше пішли до наших воріт, біля яких подеколи, не в останню чергу через не дуже впевнені дії українських оборонців, ставало доволі гаряче. Але, на наше щастя, захопившись наступом, господарі прогавили контрвипад українців, і на 79 хв. Довбик, вийшовши віч-на-віч з голкіпером, впевнено переграв його. А на 87 хв форвард “Дніпра-1” міг довести рахунок до великого, але, обігравши воротаря, влучив м’ячем просто в захисника, який опинився на лінії воріт. До того часу, однак, згадана вище напруга спала до мінімально можливого рівня: французи в Фінляндії забили другий гол (Grand merci!) і стало остаточно зрозуміло, що по-справжньому вистраждане друге місце в групі вже нікуди від нашої збірної не подінеться. На вище, з урахуванням наявності серед суперників збірної Франції, й не зазіхалося, отож завдання на сезон можна вважати виконаним. Що буде далі – побачимо вже в березні.