Богдан Іванович Шаблій – це, без перебільшення, унікальний самородок, талановита і неординарна особистість. У цьому можна переконатися, познайомившись з ним ближче.
.
У природі немає жодного матеріалу, з яким би чоловік не працював. І головне, що все, зроблене його руками – неповторне. Богдан Іванович зізнається, що не може працювати, так би мовити, на конвеєрне виробництво. Це не його стихія. Він працює виключно заради мистецтва і кар’єрний ріст для нього не головне. Створювати, щось особливе, унікальне – ось це його покликання. А ще Богдан Шаблій захоплюється відновленням та реставрацією старовинних речей, які волею долі потрапляють до нього.
– Люблю творити щось нове з усього, що попадає в руки, а з якого матеріалу – байдуже, – розповідає пан Богдан. А на запитання, звідки у нього такий талант у відповідь знизує плечима. – У родині нікого з творчими нахилами не було. Батько столярував усе життя, – пропрацював в одній організації до пенсії. Був дуже працьовитий і сумлінний. Таких людей дуже цінували тоді.
Розповідає, що з дитинства мав хист до малювання. І з особливою теплотою згадує свого першого наставника, який відкрив йому світ мистецтва – збаразького художника Тараса Копача.
– Я йому вдячний до нині, – каже Богдан Іванович. – З його легкої руки склалася моя творча доля.
Чотири курси Бучацької художньої школи Богдан Шаблій закінчив за два роки. Вступив у Московський університет, але залишив навчання, бо заочно навчатися на художника не було сенсу. Усього, що нині вміє, навчився сам. Досі зберігає Богдан Шаблій і своє «перше творіння» – шкатулку, яку зробив ще у школі.
– Хоч вона костурбата, її низ затесаний сокирою але для мене вона дорога, – каже Богдан Іванович.
Наше знайомство з Богданом Івановичем Шаблієм – керівником гуртка технічного дизайну Збаразької станції юних техніків – відбулося у його господі. Спочатку він показав нам свій двір. Перше, чим похвалився господар – був гараж. Його особливістю є те, що зроблений він до 800-річчя сивочолого Збаража у відповідному стилі. Не менш цікавим виявився зроблений власноруч для онуків дитячий майданчик. Далі наша екскурсія проходила вже у будинку. Велике розмаїття виробів з дерева, гіпсу, металу, картини написані олійними фарбами та аквареллю, кухонні меблі ручної роботи та інші атрибути інтер’єру Богдан Іванович зробив сам.
– Раніше спальня була як зимовий сад, – розповідає Богдан Іванович, – у кімнаті все було з дерева і велика кількість вазонів. А потім я захотів поекспериментувати з металом і розробив новий дизайн. Вийшло досить гарно. Взагалі кожна кімната у мене різна. Коли дружина була на заробітках закордоном і показала фотографію нашої спальні, то її запитали де це. Після того, як розуміли, що це у нас вдома, то запитували, що вона тут робить.
Ще одне місце, яким пишається Богдан Іванович – це лоджія, яка теж зроблена ним власноруч. У затишному куточоку, оточеному виноградною лозою митець спить упродовж літа. Для нього це можливість єднання з природою.
Гордість Богдана Шаблія – колекція «Мініатюра».
– Те, що зараз виставлено, то це якась частина з усіх фондів, що я маю, – каже пан Богдан. А на питання про географію походження мініатюрних експонатів відповідає коротко: – З усього світу.
Колекція мініатюр – не єдине захоплення Богдана Шаблія. Філобутуністика – колекціонування ґудзиків – ось ще одне особливе хобі, яким він займається уже «років з десять».
– Усе розпочалося з пошуку готових елементів декорування для моїх виробів. Одного разу на секонд-хенді я помітив піджак з цікавими ґудзиками і зрозумів, що для моєї роботи їх можна успішно використовувати. А далі купував одяг, від нього відрізав ґудзики. Не помітив, як їх назбиралося пів відра ( сміється – авт.). Так що перший ґудзик був декоративним. Зараз у колекції уже понад тисячу різноманітних ґудзиків. Найбільш цінним для мене є польський ґудзик, на якому є напис «Збараж». Він потрапив до мене зі Львова. Колекція поповнюється за рахунок того, що люди знають про моє захоплення і приносять мені різноманітні ґудзики, які знаходять. Днями, наприклад, цікавого ґудзика принесли діти. Щось підказують колеги колекціонери, з якими у неділю зустрічаємося в Тернополі. Коли випадає нагода придбати цінний екземпляр, то обов’язково купую його. Нещодавно таким чином у мене з’явився військовий ґудзик німецької поліції.
Хоча у колекції Богдана Шаблія вже є більше тисячі гудзиків, однак він запевняє, що власне, справа не в кількості, а в їх унікальності.
– Хтось дозволяє собі колекціонувати машини, а я – ґудзики, – жартує Богдан Іванович.
Гудзики кріпляться на спеціальних планшетах – відповідно до історичного походження. Найдавніший відноситься до часів Римської імперії – це фібула, є у колекції ґудзики доби Київської Русі, а також клубу домашніх колекціонерів, американські, СССР та багато інших.
– Досліджувати ґудзики насправді надзвичайно цікаво, – ділиться Богдан Іванович. – Адже завдяки цьому можна довідатися чимало нового та цікавого. Кожен ґудзик – це історія, носій цікавої інформації про епоху, людей. Наприклад є ґудзики, які несуть інформацію з внутрішньої сторони – в основному військові, а зверху мають гладку поверхню. Якщо описати кожен, то можна захистити наукову дисертацію (жартує – авт.).
Є у колекціонера заповітна мрія – створити домашній музей і запевняє, що експонатів для цього у його фондах вистачить. За словами Богдана Шаблія, це лише питання часу і, звісно, коштів. А ще Богдан Іванович обіцяє незабаром подивувати нас новими роботами.
Світлана Боднар, Народне слово