“Людина – така тварюка, що до всього звикає”, – ця фраза звідкілясь з  Достоєвського пригадалася, коли піднімався сходами до свого помешкання після відвідин підвалу.

Навідався я туди не від безділля і не за якоюсь консервацією – тихим надвечір’ям раптом зателефонувала сусідка і схвильованим голосом повідомила, що з багатьох дверей у нашому спільному підвалі зірвані завіси й збиті замки.  Мій підвал не став винятком і зустрів мене гостинно привідчиненими дверима. Власне, коли йшов, то очікував, що побачу там лише голі полиці. Однак, увімкнувши світло, майже одразу зауважив, що злодюга, який удостоїв мій підвал своїм візитом, виявився прискіпливим і вельми перебірливим: нечисленні закрутки, порожні банки були на місці. Мабуть, непроханий гість шукав щось із більш-менш вартісної електротехніки чи приладдя, яке зазвичай тримають у підвалі. Прикра помилка: у мене, як прийнято казати, обидві руки ліві (або ж ростуть не з того місця), отож з усілякою подібною апаратурою я давно й  категорично не маю жодної справи. Зізнаюся, мене навіть не надто розлютив чи обурив сам факт незаконного проникнення на мою приватну територію – ну, подумаєш, якийсь нещасний підвал – он щодня скільки дороговартісних автівок викрадають, скільки помешкань обкрадають, скількох людей грабують просто на вулиці… Промайнула, було, думка прилаштувати до дверей щось на зразок гучної петарди, щоб налякати до… повних штанів можливого майбутнього візитера, але – клопоту з цим… Про те, щоб телефонувати у поліцію, навіть не подумав – матеріальних втрат, крім досить акуратно зрізаної скоби замка (естет працював!) і його самого, жодних; людина просто ніби помилилася адресою, розраховувала щось цінне знайти – і тут на тобі, таке розчарування… Не варто через такий дріб’язок обтяжувати нашу молоду поліцію, псувати їй статистику.

З цими думками я причинив двері підвалу та й пішов. А коли піднімався сходами до свого помешкання, мені й пригадалося оте “Людина – така тварюка, що до всього звикає” звідкілясь з Достоєвського. Дрібні побутові неприємності, як от зірваний замок з дверей підвалу, вже перестають шокувати та дивувати і сприймаються як не дуже приємна, та все ж буденна справа. Коли явище повторюється часто, людина до нього звикає. Он до дикої їзди моторизованих “беспрєдєльщиків” уже звикли. Потроху звикаємо до стрілянини і вибухів. А тут – якийсь нещасний замок на дверях підвалу…

Ігор Дуда