Так буває в житті: ніби вже утвердишся в чомусь, зокрема, в скептично-саркастичному  сприйнятті навколишнього світу і людей у нім, аж тут раптом наче вітер налетить якась подія чи просто враження і – все, передчасно створена тобою конструкція починає хитатися…

Місцевий телеканал іноді полюбляє розважити деякими цікавими повідомленнями (наприклад, що Сергій Бубка вперше стрибнув на відстань 6 метрів). Або ж якимись зворушливими мовними ляпами чарівних дівчат-тележурналісток.  Тому здебільшого спостерігаю за ними “одним оком і одним вухом”, очікуючи на прогноз погоди. Йому, до речі, теж часто передують інформації з розряду “ні в тин, ні в ворота”, які зовсім не пов’язані з метеорологією. Ну, та це питання смаків і уподобань. Але останнього разу   несподівано привернула увагу розповідь про  командира відділення управління ДСНС. Хлопчина (в порівнянні зі мною) розповідав про свою і своїх колег працю без зайвого пафосу – просто як про щоденну роботу, яка має свою специфіку. Однак ця специфіка полягає в тому, що для когось життєвий шлях раптом не обірветься. У чиюсь родину не прийде горе. “Коли врятуєш людину, її обличчя запам’ятовується надовго”, – врізалися в пам’ять слова рятівника. Молодий чоловік, у якого родина й маленькі діти, постійно ризикує власним життям, щоб відвернути біду від інших. Він раптом вирізнився у моїй уяві на тлі щоденної повені політичних крикунів, брехунів і демагогів. Тих, що розтягують Україну на різні боки й у різні табори. Нині настав їхній час. Іноді кортить зібрати їх всіх в одній величезній стодолі й… підпалити.

Але ж він кинеться рятувати їх усіх: “лівих” і “правих”, демократів і антидемократів , державників і антидержавників… Адже він – Рятівник.

Спіймав себе на тому, що мимоволі перейшов на незвичний для себе пафосно-громадянський стиль. Нехай – з поваги до місцевого  ДСНС-ника і його товаришів.

Ігор Дуда