Таке, виявляється, буває в житті: епохальна подія всесвітнього масштабу, до якої ти не маєш жодного стосунку, може дивовижним чином вплинути і на твою долю. Про це – трохи нижче, а зараз – про дуже “круглий” ювілей справді феноменальної події в історії людства.

Саме цього дня 50 років тому, 21 липня 1969 р. нога людини вперше ступила на поверхню холодного і таємничого супутника Землі – Місяця. Це була нога командира американського космічного корабля “Аполлон-11” Ніла Армстронга, а невдовзі світ почув і його знамениту фразу: “Це один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для всього людства”. Як кандидатура Юрія Гагаріна для першого пілотованого космічного польоту вісьмома роками раніше була стовідсотковим влучанням у “десятку” з боку СРСР, так і вибір безстрашного, холоднокровного, з типовою “американською” усмішкою Ніла Армстронга на роль першого посланця людства на невідому планету навряд чи міг бути кращим. Пілот з бойовим досвідом корейської війни, льотчик-випробувач, космічний інженер – поєднання цього послужного списку плюс дивовижна психологічна стійкість і розважливість у критичних ситуаціях змусили НАСА саме йому довірити командування космічним кораблем у цьому історичному польоті.

Він був історичним не лише з пізнавально-наукової точки зору. Успішна місія екіпажу “Аполлона-11” засвідчила, що у своєрідному космічному “рукоборстві” між США та СРСР перевага відтепер – на боці Америки. І хоч писали ще раніше на догоду Н. Хрущову радянські поети-гумористи “Поки Форди-мільйонери доберуться до Венери, люди нашого Союзу там посадять кукурудзу”, тепер довелося трохи прикусити язика і визнати, що оті кляті імперіалісти теж щось вміють. Це якось не дуже в’язалося з прогнозами про їхнє швидке (от-от, ще зовсім трохи!) загнивання, отож невдовзі радянська пропаганда осідлала улюбленого коника про перенесення гонки озброєнь у космос і необхідність, у зв’язку з цими негідними намірами, посилення боротьби за мир в усьому світі…

Ага, ледь не забув про себе, найдорожчого… Як же політ американців на Місяць вплинув на мою долю? Ні, я не подався в космонавти, щоб крутитися на центрифузі з усіма нутрощами, вивернутими назовні. Коли я почув тоді, у липні 1969 р. перемовини по радіо між астронавтами і центром керування польотом у Х’юстоні, то буквально “захворів” англійською мовою, що підштовхнуло до її інтенсивного вивчення. Відтоді вона стала одним з моїх головних хобі. Вправлявся вдома перед дзеркалом, розтягував губи, засовував язик між зуби, намагався (нехай і примітивно) подумки перекладати на англійську все, що говорив українською… Такі вправи теоретично могли б довести до божевільні, але натомість визначили  вибір першої професії – перекладача. Ось так – без наполягань і “виховної роботи” з боку батьків, без будь-якої профорієнтації, агітації чи примусу. Достатньо було одної почутої коротенької розмови між  космосом і Землею…

Ігор Дуда