“Динамо” – “Вільяреал” – 0:2

“Рома” – “Шахтар” – 3:0

Паскудним видався вчорашній день для наших спортсменів-чоловіків. Почали його блідим виступом біатлоністи у спринтерській гонці на етапі Кубку світу, а завершили один за одним увечері футболісти  “Динамо” і “Шахтаря”. Причому, завершили таким чином, що на стадії 1/8 на 99,99% закінчується і їхня участь у весняній єврокубковій кампанії…

Спершу – про “Динамо”. Забігаючи наперед: на жаль, мали рацію ті, котрі вважали, що у матчах з “Брюгге” киянам сильно пощастило (втім, навряд чи хтось думав інакше) і що з “Вільяреалом” буде значно важче. Так, зрештою, і сталося – як і справдилося сумне передчуття, що доля двобою буде вирішена вже в першій зустрічі в Києві.  За досить привабливої та рівної гри у першому таймі можна було погодитися з коментатором, що  “Динамо” виглядало краще і злагодженіше, ніж у матчах з “Брюгге”. Гра, повторю, була ніби  рівною, але, якщо ти, звісно, не “Барселона”, “Ювентус” чи “Ліверпуль” (у їхні найкращі сезони), то стратегія боротьби у  play off полягає в намаганні перемогти вдома – принаймні, досягти максимально можливого результату. Гра “Динамо”  (відсотків на 50 обережності й ще стільки ж – пошуки шляхів до воріт “Вільяреала”) досягнення цього результату обіцяла за посильного сприяння Фортуни.  І – за умови недопущення звичних дурниць при стандартах. Їх, однак, уникнути не вдалося: на 30 хв. після подачі іспанцями кутового епізод, як здавалося з екрану телевізора, був вичерпаний. На жаль, так здалося і динамівцям, які виявили неприпустиму загальмованість біля власних воріт і дали змогу Морено безперешкодно прострелити вздовж них, а Торресу увігнати м’яч в уже порожню “рамку”.

Сказати, що пропущений гол деморалізував киян, не можна, проте в їхніх діях почала простежуватися певна нервозність. Коли ж  іспанці, знову скориставшись нерозторопністю оборонців “Динамо”, на 52 хв. забили другий гол (Альбіоль), кияни вирішили, вочевидь, повторити “подвиг” “Барси” в домашній грі з “ПСЖ” (1:4) і з відчайдушністю приречених пішли в “кавалерійську” атаку. Іспанців ця імпульсивна короткочасна навала не збентежила –  в усіх їхніх діях помітні були спокій і впевненість у власних силах, ці характерні ознаки вищого класу. Він, на жаль, не дав підстав засумніватися у собі – ні гравцям “Динамо”, ні глядачам на трибунах і біля екранів телевізорів.  “Динамо” ж, як влучно відзначив казав коментатор О.Михайлюк , лише близько ходило коло забитого м’яча. “Між нами та іспанцями – прірва в розумінні гри та майстерності”, – таку думку висловив після матчу футбольний менеджер В’ячеслав Заховайло. Заждіть, коли ж вона утворилася, ця прірва? Після фіналу Кубку кубків 1986 р. “Динамо” – “Атлетіко” (3:0) і після феєрії Андрія Шевченка у чвертьфіналі ЛЧ-1999 з “Реалом” (2:0) її, отої прірви, щось не дуже було видно…

Отже, 0:2 – і серед засмучених українських вболівальників підстави для певної сумовитої втіхи має відомий громадський діяч Святослав Півторак, адже саме він спрогнозував такий  результат. Це для нього, якщо не дуже помиляюся, вже третій вгаданий рахунок.

Сюжет матчу “Рома” – “Шахтар” багато в чому нагадав перебіг поєдинку збірних України та Італії у чвертьфіналі Кубку світу-2006.  Як і тоді – непереконливий перший тайм у виконанні наших, доволі швидко пропущений гол, сплеск активності вкупі з кількома напівмоментами в другій половині, які, втім, були швидко “погашені” римськими “вовками” впродовж кількох хвилин. Можна сказати, що для “Шахтаря”, як і для “Динамо”, катастрофічними виявилися елементарні  помилки в захисті, зокрема(вкотре вже), дитяча необачність при розіграші стандартних положень. Можна також додати, що обидва поєдинки Ліги Європи наочно і переконливо продемонстрували справжній рівень УПЛ – з її  молодими обдаруваннями, на яких агенти навішують захмарні цінники; з її президентами клубів, котрі вриваються в телеефір з матюками, і  з усіма  їхніми містечково-провінційними амбіціями, що опиняються загнаними в кут при зіткненні зі справді класними суперниками…