“Динамо” – “Ювентус”: 0:2

Живуча все-таки командна генетика – коли гравці “Юве”, які вийшли на матч у якійсь дуже вже незвичній формі, почали з обох флангів створювати щось схоже на загрози воротам “Динамо”, подумалося: це ж так нагадує березень 1998 р. і сумно пам’ятні 1:4. На щастя киян у першому таймі, цього разу тон у грі “старої сеньйори” задавали не Зідан, Дель П’єро і Дешам, а гравці зі скромнішими футбольними іменами: К’єза, Куадрадо, Ремзі. Їх і їхніх партнерів вміння, втім, цілком вистачило для того, щоб міцно “осідлати” гру зі стартового свистка і завдяки відчутній перевазі в індивідуальній майстерності дати зрозуміти гравцям “Динамо”, що господарями поля ті можуть вважатися суто формально. Про перебіг матчу значною мірою можна судити за діями голкіперів обох команд. Страж воріт “Юве” поляк Щенсни по-справжньому вступив у гру лише в доданий до першого тайму час – після удару Циганкова зі штрафного. Його ж візаві в протилежних воротах Бущан на брак роботи поскаржитися не міг – і кутових гості подали чимало, і рудоволосий Кулушевскі хитро намагався п’ятою вразити ближній кут в ситуації, що виникла внаслідок помилки захисників “Динамо”.

Та вже на початку другого тайму довелося подумки “перепрошувати” К’єзу: носій відомого футбольного прізвища добряче закрутив на фланзі наших оборонців і відпасував на Ремзі, котрий дотепно відкинув м’яч Кулушевскі,  удар якого Бущан парирував просто на Морату. Іспанець зробив те, що й належить класному форварду в такій ситуації – вразив ворота. Тепер динамівцям довелося грати на зовсім уже вигідних для гостей умовах, тобто розкриватися в надії зрівняти рахунок і водночас ризикуючи наразитися на контрвипад гравців “Ювентуса”. Зайве, мабуть, говорити, що оборона “старої синьйори” діяла практично бездоганно, що мінімізувало шанси господарів на успіх – попри те, що коментатор періодично, наче мантру, повторював, що оті самі шанси у нас таки мають з’явитися. І як не намагалися динамівці стрибнути вище голови (нехай не ображаються – це так і виглядало) і знайти пробоїну в побудові бездоганно тактично вишколеного суперника, їм це так і не вдалося. Натомість вдалося виявити неуважність у власному захисті – трохи, можливо, перехвалений останнім часом 18-річний Забарний не встежив за капосним Моратою, й іспанець оформив “дубль” у матчі, завдавши невідпорного удару головою. Як бачимо, і Кріштіану Роналду не знадобилося…

Не візьмуся сказати, що Луческу, як тренер, програв матч своєму колишньому підопічному Пірло – просто рівень команд зовсім різний… Вочевидь, саме таку різницю в рівні, грунтуючись на своєму футбольному досвіді, передбачив півзахисник пам’ятного складу “Ниви” середини 90-х Михайло Дем’янчук – його похмуре пророцтво (0:2) справдилося цього разу. 

Після жеребкування 1 жовтня ми бідкалися на те, що наші клуби потрапили у “групи смерті”. Тепер уже в реальності бачимо, що це означає. І скаржитися на долю немає підстав – поразка “Динамо” закономірна, адже суперник мав перевагу, простіше кажучи, продемонстрував вищу майстерність. А дива, як тиждень тому в матчі Україна – Іспанія, цього разу не сталося.

Оті чудеса в житті і, зокрема, в футболі якщо й трапляються, до дуже й дуже рідко. Це підтвердив і другий матч групи G: у Барселоні місцевий гранд без проблем розібрався з “Ференцварошем”, який тренує Сергій Ребров – 5:1.