“Манчестер Сіті” – “Челсі” – 0:1

Фінальний поєдинок у Порту підтвердив декілька, як нині прийнято висловлюватися, трендів клубного європейського футболу. Власне, перший з них був відомий заздалегідь: перемагають у вирішальних матчах головного клубного турніру Європи лише представники провідних футбольних держав. Головним чином – її топ-п’ятірки. Успіхи “Стяуа” в 1986 р., “Црвени Звезди” у 1991 – це з розряду єврокубкової аномалії.

Також вкотре вже (вдруге поспіль і 17-й раз в історії турніру) фінальний матч закінчився з рахунком 1:0 – зайве свідчення напруги протистояння.

Також у своєму другому фіналі (після виграного у 2012 р. у Мюнхені проти “Баварії”) “Челсі”, якому перед матчем пророкували роль “андердога” всі – від букмекерів до вболівальників на сайтах – переміг.

Також один з найвидатніших тренерів сучасності Хосеп Гвардіола знову (після минулорічних 1:3 від “Ліона” в чвертьфіналі)  продемонстрував свою неприємну властивість тактично програвати вирішальні поєдинки.

Також можна пригадати легендарне висловлювання гравця збірної Англії 90-х років Гарі Лінекера: “Футбол – проста гра: 22 чоловіки бігають за м’ячем 90 хвилин, а в кінці перемагають німці”. Справді, хоча це був матч англійських команд, “німецький фактор” у перемозі однієї з них був чи не вирішальним: привів “Челсі” до успіху Томас Тухель, єдиний м’яч забив Хаверц,  постійно створював загрозу біля воріт “Сіті” Вернер, а захист “синіх” цементував Рюдігер у страшнуватій на вигляд захисній масці. Був, щоправда, свій німець і у складі команди з Манчестера (Гюндоган), але він чимось особливим у цій грі не запам’ятався.

Власне, найперша заслуга Т.Тухеля – це чудово організований і практично непрохідний для суперника в цьому конкретному матчі захист, де, крім згаданого Рюдігера, вирізнявся грамотними, передбачливими діями капітан  “Челсі” Аспілікуета. А якщо додати до цього мобільну середню ланку команди, де виблискував “чорний діамант” Канте, то створений “містянами” один-єдиний небезпечний момент за увесь матч (удар Мареза на останніх хвилинах) – дуже неприємний для Гвардіоли, але закономірний факт. Водночас, така манера гри дала змогу “Челсі” створити біля воріт суперників значно більше. І якби не так щедро, скоріше не в німецькому, а в українському стилі, марнував свої нагоди Вернер (іноді виникала думка: може, це не Вернер, а якийсь Вернерчук чи Вернеришин?), то досягти переваги в рахунку клуб з Лондона міг вже на початку матчу. А так – довелося чекати до 42-ї хвилини, коли Маунт з глибини поля видав чудовий пас на Хаверца, ривок якого відверто “проспав” наш Зінченко. Сльози Олександра після фінального  свистка, поряд із зрозумілим розчаруванням через особисту помилку і, відтак, невдачу команди, мають слугувати ще й застереженням на недалеке майбутнє, адже не виключено , що якщо збірній України вдасться вдало пройти групову стадію Євро-2020, то уже в 1/8 на неї може чекати збірна Німеччини. Зі стрімким Хаверцом і з цілою купою не менш вправних виконавців у складі…