“Шахтар” – “Манчестер Сіті” – 0:3

І після жеребкування, коли виявилося, що “Шахареві” знову випало потрапити під асфальтний каток “Манчестер Сіті”, і перед самим матчем у Харкові журналісти не раз допитувалися в експертів у футбольній студії й самих футболістів, чи це добре – починати турнір матчем з фаворитом. Тепер вони отримали вичерпну відповідь на це запитання.

Вже перед самим поєдинком в програмі “Ніч Ліги чемпіонів” наш старий знайомий Іван Гресько у своєму звичному стилі (і з дотриманням жестикуляції “за Станіславським”) запитав у тренера “гірників” Л. Каштру, в якому компоненті гри його команда почувається сильнішою за гостей. Відповідь португальського наставника, думаю, можна пропустити повз вуха  – вона, найпереконливіша і найправдивіша, висвітлювалася після матчу на табло стадіону. 

Стабільність результатів у футболі, загалом, річ непогана. Виходячи з цієї тези, можна сказати (задля слабкої втіхи), що  “Шахтар” її, оту стабільність продемонстрував – поступився “Сіті” в Харкові, як і  рік тому, з тим же рахунком 0:3. Своєрідне déjà vu. Залишається лише сподіватися на те, що воно буде неповним і минулорічних 0:6 у Манчестері вдасться уникнути…

Втім, початок матчу міг навіть створити ілюзію певної рівноцінності суперників. Тайсон, який, всупереч побоюванням, таки вийшов на поле, не раз розганяв стрімкі  атаки своєї команди, і досвідченим оборонцям гостей Уокеру та Отаменді доводилося працювати з повним напруженням. Однак ілюзія тим і погана, що має властивість випаровуватися. У звітному матчі їй для цього знадобилося 24 хвилини. Саме тоді доволі простенька, хоч і швидко проведена, атака “Сіті” призвела до удару Гюндогана в стійку і добивання залишеного зовсім напризволяще Мареза. Де були і що робили в той момент Кривцов і Матвієнко (нагадаю: основна нині пара центральних захисників збірної України) – запитання з розряду риторичних.

Вони, оті самі риторичні запитання, мають погану звичку виникати знову і знову. Так сталося і в цьому матчі: розмашиста атака гостей наткнулася на зовсім пасивний спротив тих же Кривцова й Миколенка, у “співучасники” до яких у конкретному епізоді можна записати й Патріка – і Гюндоган на 38 хв. отримав ще одну нагоду для удару, якою цього разу вдало скористався. Напевно, в той момент навіть у найпалкіших прихильників “Шахтаря” з’явилися почуття в діапазоні між смутком і панічним очікуванням повного краху. Команда Л.Каштру, щоправда, встигла між двома пропущеними голами й огризнутися: Тайсон тонким пасом вивів Мораєса віч-на-віч  зі стражем “Сіті” Едерсоном, однак бразилець-форвард переграти бразильця-голкіпера не зумів.

Переповідати хід гри в другому таймі – це щось на кшталт виконання якоїсь життєрадісної мелодії Баха. Вихід на поле Коноплянки можна лише констатувати як факт – чимось іншим, що б запам’яталося і внесло перелом у перебіг матчу, “реемігрант” з Європи не відзначився. Отямитися від нокдауну першої 45-хвилинки господарі не зуміли, а гостям здобута перевага дала можливість діяти розкуто, а моментами – натхненно. Це принесло їм лише один гол у виконанні Жесуса, але якби не П’ятов і не неточність Стерлінга та Гюндогана, остаточний рахунок міг би  бути таким, що …й вимовити незручно.  І головне: швидкість думки і ніг підопічних Х. Гвардіоли, здавалося, була на декілька рівнів вищою, ніж аналогічні параметри лідера чемпіонату України, якого кожної передачі “Великий футбол” не втомлюються нахвалювати тепер аж чотири експерти в студії. Цікаво, які прийоми “футбольної адвокатури” відшукають вони (і особливо О. Денисов та М. Метревелі), щоб пояснити такий підсумок матчу?

У паралельному матчі в групі С загребське “Динамо” розгромило вдома “Аталанту” – 4:0. Цікаво, кого ж тепер записувати в аутсайдери групи?

Ігор Дуда