“Тоттенхем” – “Ліверпуль” –  0:2

Фінали Ліги чемпіонів апріорі не можуть бути нудними. Деякі з них, як от “Манчестер Юнайтед” – “Баварія” в 1999 р. і “Ліверпуль” – “Мілан” у 2005 р. відзначалися драматичними, аж до трагізму для переможених, поворотами ігрового сюжету. Але, як правило, всі матчі розпочиналися із взаємної розвідки, доволі обережно, і суперники наче вичікували, хто з них першим помилиться. Звітний поєдинок у Мадриді такої увертюри був позбавлений: уже на 1-й хвилині у ворота “шпор” був призначений пенальті – вирішення дилеми чи рука Сіссоко знайшла м’яч, чи м’яч знайшов його руку для словенського арбітра Скоміни тривало недовго. Удар єгиптянина Салаха був безжалісним, і перед “Тоттенхемом” відразу ж постала необхідність подолати оборону мерсисайдців, очолювану найкращим гравцем АПЛ нинішнього сезону ван Дейком. Забігаючи трохи наперед, зазначу, що зробити це лондонцям не вдалося – і через ван Дейка, і через його партнера в центрі захисту Матіпа, і через супернадійного вчора голкіпера Аліссона. Однак після гола в дебюті у них для цього було достатньо часу – цілий матч. Часу ніби й цілком достатньо, але як його продуктивно використати, якщо проти тебе діє відлагоджений з німецькою точністю й акуратністю механізм, який однаково сильний і в гострих атаках, і тоді коли треба пригасити агресивні потуги суперника? Повне моральне право здобути омріяний трофей мали і ті, і другі – не для того “Ліверпуль” усунув зі свого шляху потужну “Баварію” і здійснив дивовижний come back в двобої з “Барселоною” (0:3,4:0), а “Тоттенхем” здолав суперамбіційний “Манчестер Сіті” та поставив на місце нахабного вискочку – “Аякс”, щоб поступатися у вирішальному поєдинку. Але… але ще колись  один вусатий диктатор, помахуючи люлькою в руці висловив думку, що “кадри вирішують все”.

Отже, про них, вирішальних. Визнаний бомбардир “шпор” Кейн вийшов на поле після травми і був, щиро кажучи малопомітним; герой виїзного матчу проти “Сіті” Сон Хин Мін хоч і намагався здійснювати свої звичні прориви по центру, однак постійно перебував у надійних лещатах ван Дейка і Матіпа. Південнокорейський форвард пробував бити й здалеку, але, на нещастя його а також  Еріксена і Моури, цього разу ворота “Ліверпуля” захищав не німець Каріус, який добряче “начудив” у фіналі минулого року проти “Реала”, а бразильський бородань Аліссон, який брав “намертво” або відбивав усе, що летіло в його бік. Забезпечивши майже стовідсоткову надійність в захисті, гравці “Ліверпуля” зусиллями, передусім, Салаха, Мане і Мілнера, який вийшов на заміну, могли забезпечити собі спокійне закінчення матчу ще задовго до 87 хв., коли це зробив “більярдним” ударом в кут воріт Льоріса бельгієць Орігі. Отже, 2:0. Сльози розчарування гравців “Тоттенхема” після матчу зрозуміти можна, але вони, напевно, мали б визнати, що    перемога дісталася  справді сильнішому…

Юрген Клопп, тренер “Ліверпуля”: ” Ви коли-небудь взагалі бачили таку команду, як ця? І у нас є воротар, який вміє зробити так, що важкі речі будуть виглядати дрібницями…. Це найкращий вечір в нашій професійній кар’єрі”

Маурісіо Почеттіно, тренер “Тоттенхема”: “Зараз важко говорити – ми дуже засмучені. Фінали хочеться вигравати, а не просто добре грати в них. Але я пишаюся своїми хлопцями…”.

Так, якщо ти вже пробився у фінал, то хочеться у ньому перемогти. Тим більше – якщо в тебе є для цього дієві аргументи. Однак нічого не вдієш – у суперника вони вчора виявилися вагомішими…

Ігор Дуда