Кожному звичайному смертному притаманно… ну, можливо, й не вихвалятися, а просто згадувати при нагоді, що він спілкувався чи просто перебував у товаристві когось із знаменитостей. От і мені в різні часи випадала нагода зустрічатися і навіть спілкуватися і з Леонідом Кравчуком, і з Євгеном Марчуком, і з Віктором Ющенком, і з Сергієм Бубкою, Леонідом Буряком, Йожефом Сабо, Володимиром Безсоновим, В’ячеславом Фетисовим,  Рінатом Дасаєвим…

Стоп. Виходить якийсь явний “крен” в бік чоловіків. Невже доля ніколи не зводила мене з кимось із жінок-небожительок? Це не так і сьогодні варто згадати одну з них. Тим більше, що є хороша нагода. Вчора одному з найвідоміших українських політиків (чи, може, політикинь? політиканш? Зміни у правопису все ж, напевно, повинні мати межі, продиктовані здоровим глуздом) і просто надзвичайно чарівній жінці Юлії Тимошенко виповнилося… не будемо вдаватися в подробиці – просто кругла дата.

Коли вперше побачив її так би мовити live восени 2001 р. у залі Київського політеху на з’їзді “Батьківщини” – зовсім мініатюрну на тлі свого громилоподібного бодігарда – то? зізнаюся, був подивований: звідки в такому тендітному тілі стільки твердості? жорсткості й, напевно, злості – ну, як же без неї в бізнесі й політиці? Щодо злості – думка була не лише моєю. Один з відомих діячів часів Леоніда Кучми, пригадується, вигукнув колись:”Красива жінка, Але, Боже, яка зла!”. Йому, напевно, було видніше, а от бабусі-пенсіонерки були в захопленні від миловидної жіночки з косою на голові, яка не гребувала близько спілкуватися з ними під час поїздок країною і навіть обійнятися при зустрічі (моя колишня сусідка вихвалялася цим кілька років). Промінчик чарівності Леді Ю відчув і на собі, коли взимку 2002 р. на зустрічі в ПК “Березіль” (тоді ще без такої ж громилоподібної новобудови з тильного боку) запитав у неї, чому вона змінила зачіску. “А що, негарно?”, – з ноткою кокетства запитала вона, глянувши  в мій бік. 

“Газова принцеса”, як тоді її називали, таки добряче залила тоді сала за шкіру і згаданому Л.Кучмі, і значно більш політично амбіційному в ту пору Григорію Суркісу (останній під час телевізійного поєдинку з нею, здавалося, от-от втратить самовладання), і Віктору Ющенку, і його тезкові Януковичу… Недругів у неї впродовж її політичної кар’єри не бракувало і, мабуть не бракує й зараз. Дехто з них – з тих, хто мав найбільшу владу і хотів позбутися потенційно небезпечної суперниці, добряче постарався, щоб Юлія Тимошенко двічі ознайомилася з розпорядком слідчих ізоляторів. Це,  однак, не зламало її, а лише додало рішучості. І, можливо, тієї ж злості. Претензій до неї не бракувало не лише з боку її політичних противників – виборці на кількох президентських перегонах не виявили до неї довіри, достатньої для того, щоб отримати президентську булаву. Думається, що хоча виглядала б вона в її руках не зовсім природно (недарма ж на Січ, доводилося чути, жінкам був шлях закритий), але рішучості, жорсткості і, можливо, послідовності, брак яких дуже відчувається нині, в неї вистачило б на багатьох чоловіків…

Ось і тепер, оклигавши після коронавіврусу, вона знову – частий гість в політичних програмах, в яких викриває, доводить, переконує. Це вже не та колишня схожа на тендітну порцелянову статуетку молодесенька жіночка, але прожиті роки додали до портрету леді Ю таких же чарівливих ноток тихої  осені.

Хоча тихою й мирною вона сама навряд чи колись буде…