Яким чином у “файному” місті могли опинитися… китайці? Питання може видатися  дивним, адже зрозуміло, яким чином – з Китаю. Хоча можуть бути з Гонконгу, Тайваню… і ще бозна звідки.

Коли побачив на спортивному майданчику одного з місцевих вишів групу молодих людей з характерною азіатською зовнішністю, то не міг однозначно визначити, з якої вони країни. Однозначно не монголи; ніби й не японці; значно габаритніші, ніж в’єтнамці чи камбоджійці. Зрештою, журналістська і просто людська цікавість взяла гору і, дочекавшись, коли азіати перестали копати м’яча, підійшов до них  і запитав англійською, звідки вони взялися тут, у Тернополі. Почувши у відповідь “from China”, тобто “з Китаю”, дещо здивувався. З одного боку, Китай ніби не є нашим ворогом і періодично виступає з пропозиціями врегулювання, як заявляють тамтешні офіційні особи, “української кризи”. А з іншого – стабільний і надійний (в гіршому для нас розумінні) партнер нашого нинішнього лютого ворога ніяк не може вважатися нашим не те що щирим, а й просто другом. До того ж, довелося чути від знайомої, що КНР від певного часу почала згортати різні угоди з Україною, через що кілька її родичів змушені були передчасно виїхати з “Піднебесної”. А тут раптом ціла ватага усіляких “фан” – “вей – “джен”- “сюїів” безтурботно ганяє м’яч в країні, “криза” в якій нині далека від врегулювання. Як виявилося з їхніх слів, ця група китайців щось студіює в Тернополі. Що конкретно – так точно й не второпав, тож в цю сферу  не влазив і  розмову повів розмову на  тему, яка об’єднує людей в усьому світі, незалежно від раси і політичних симпатій: футболу. А конкретно: запитав у нежданих-негаданих візитерів, чому гравці з Південної Кореї та Японії більш відомі і затребувані на європейському ринку, ніж представники китайської футбольної ліги, жодного з представників якої я навіть не знаю. І це при тому, що вражаючих успіхів за останні роки досягли їхні легкоатлети, гімнасти… Китайці скрушно розвели руками, мовляв, що вдієш… Наступне моє запитання – чи продається в Китаї женьшенева горілка з ящіркою, що, проспиртована, плаває у пляшці – змусило вилицюватих співрозмовників закліпати очима, і я зрозумів, що краще повернутися до теми футболу. А оскільки вона була вже майже вичерпана, висловив те, що висіло на язику:  “Хотілося б, щоб китайська влада зайняла більш-проукраїнську позицію і жодним чином не підтримувала російську агресію”.

Після цього отримав нагоду згадати, що в Китаї, попри суттєві елементи ринкової економіки, все ж продовжує панувати однопартійна система і, відповідно, ідеологія. Більшість “футболістів” потупили голови, а дехто з них крадькома глянув у бік трохи старшого за інших чоловіка в окулярах. Як я зрозумів, відповідального за “обліко морале” всієї групи. Він нічого не сказав, лише зробив жест своїм супутникам, мовляв, час іти. Китайці ввічливо попрощалися і залишили майданчик.

Я теж побрів з нього. І поки йшов, у голову прийшла думка: “Цікаво, якщо б раптом росіяни садонули нині по Тернополю чимось тактичним і хтось із китайських візитерів при цьому постраждав? Адже тоді китайський товариш Сі мав би підставу досить серйозно образитися  на російського друга Пу. І чи не означає це нині додаткову гарантію відносної безпеки для “файного” міста?

Цікаво…

Ігор Дуда